Водяний щур – напівводний гризун, доволі поширений на теренах Євразії. Він ще відомий як нориця водяна або водяна полівка. Зовні водяний щур схожий на звичайних щурів, але за способом життя більш нагадує ондатру.
Водяний щур або водяна полівка – класифікація та наукова назва
Ці невеликі напівводні ссавці належать до ряду Мишоподібні, родини Хом’якові, підродини Щурові. Вони є представниками роду Щур (Arvicola), до якого належать 3 сучасні види та приблизно 10 викопних. Найближчими родичами водяного щура є щур гірський або нориця гірська та щур піренейський.
Наукова назва водяної нориці або водяного щура – Arvicola amphibius. Перша складова підкреслює належність цієї тварини до роду Щур.
Взагалі латинське слово «Arvicola» перекладається як «той, що живе в полі». В першу чергу ця назва стосується полівок, які мешкають саме на полях.
Друга складова наукової назви – «amphibious» перекладається як «водоплавний» або ж «земноводний». Таким чином це підкреслює особливість саме цього виду полівок, що ведуть напівводний спосіб життя.
Цікавий факт! Водяний щур вперше став широко відомим як персонаж Раті з книги Кеннета Грема «Вітер у вербах» на початку 1900-х років.
Як виглядає водяний щур? Опис тварини
Водяний щур – один з найбільших гризунів підродини Щурові, в якій більше за нього лише ондатра. Проте великі габарити для нього не властиві.
Довжина округлого тіла у водяного щура сягає 16-22 см, а вага – у межах 70-250 г. Самці зазвичай трохи більші за самиць, але зовні вони майже нічим не відрізняються.
Хутро у водяного щура густе, темно-коричневе, але з низкою чорних волосків. При цьому на черевці воно більш світліше, зазвичай сірувате.
Голова та мордочка у водяного щура плоскіші та округліші, ніж у інших гризунів. Вуха невеликі та закруглені, а очі менші, ніж у пацюка. Хвіст у водяного щура короткий, вкритий кількома дрібними волосинками.
Шкіра між пальцями у водяних щурів перетинчаста. Завдяки цьому, ці гризуни вправно плавають. На кожній з 4-х лапок помітні довгі кігті, які ці тварини використовують переважно для риття нір.
До уваги! Від миш та щурів водяна полівка відрізняється зокрема більш пласкою мордочкою та коротшим хвостом.
Де живе щур водяний або полівка водяна?
Ці гризуни зустрічаються по всій Євразії, включаючи Великобританію, але за винятком арктичних регіонів. В Україні водяний щур також є доволі розповсюдженим гризуном.
Зазвичай водяні щури живуть поблизу водойм: на узбережжі повільних річок, каналів та струмків, біля озер та боліт. Вони можуть адаптуватися до різних середовищ та зустрічатися поблизу води як у низинах, так і в горах.
Проте слід зазначити, що водяні щури погано виживають у екстремальних умовах високогір’я на півночі Шотландії або у жарких регіонах на півдні Франції. Зазвичай ці гризуни надають перевагу місцевості із хорошим рослинним покривом.
Цікавий факт! Довжина нори водяного щура взимку може сягати від 34 м, а влітку – до 74 м. Підземне житло зазвичай має камери для зберігання харчів.
Водяний щур – поведінка та спосіб життя
Водяний щур – водний гризун, що веде денний спосіб життя. Тобто найбільшу активність він проявляє вдень, залишаючи свою нору в пошуках їжі. Запливаючи прямо у воду, водяні щури збирають водні рослини, які нерідко виносять на поверхню, щоб споживати.
Більшу частину часу ці гризуни проводять у власних норах. Вхід до житла нерідко знаходиться на поверхні води або трохи нижче, що забезпечує захист від хижаків.
Нора самиці водяного щура може простягатися вздовж берега річки приблизно на 70 м. Довжина нори самця може бути вдвічі більшою та часто займає території кількох самиць.
Зазвичай водяні щури створюють свої нори на м’якому березі річок. Їхнє житло являє собою складну систему лабіринтів, з кількома камерами, кожна з яких має своє призначення.
До уваги! Водяні щури здатні пірнати прямо у воду, що допомагає їм захиститися від багатьох хижаків.
Що їсть щур водяний?
Водяні щури – травоїдні тварини. Харчуються вони переважно травами вздовж берегів річок та водними рослинами, що ростуть у повільно текучих водах. Водяні щури можуть споживати трави, коріння, насіння, бруньки, плоди рослин.
Інколи ці гризуни доповнюють свій рослинний раціон прісноводними равликами та молюсками. Також вони можуть харчуватися комахами та дрібними водяними тваринами або мертвою рибою, коли бракує рослинної їжі.
Раціон водяного щура може різнитися залежно від місця існування та доступності тих чи інших рослин. Проте було зафіксовано, що ці дуже адаптивні тварини харчуються 227 різними видами рослин, які знаходяться в безпосередній близькості від їхньої нори.
До уваги! Вважається, що приблизно 70% молодих водяних щурів не витримують зиму через зменшення запасів їжі. Таким чином, цим гризунам дуже важливо зберігати достатню кількість жиру, щоб вижити в холодні зими.
Розмноження водяного щура
Ці гризуни зазвичай мають один сезон розмноження на рік. Найчастіше за все він розпочинається ранньою весною та триває до початку осені (інколи – до жовтня).
Протягом цього часу самиці водяного щура можуть вивести до 4-х виводків (в кожному по 4-6 малюків). Період виношування триває приблизно 3 тижні. При народженні малюки водяного щура дуже вразливі. Вони сліпі, не мають шерсті та важать лише 4-5 г.
Однак малі водяні щури дуже швидко розвиваються. Вже на 5-й день життя вони мають повноцінне хутро, а на 7-й день відкривають очі.
Приблизно у віці 1 місяцю молоді водяні щури відлучаються від материнського молока. В той же час вони залишають нору, де народилися, та починають шукати власне місце для існування.
В ізольованих водоймах нерідко виникають конфлікти між молодими водяними щурами за доступні ділянки для життя та пошуку їжі. Тривалість життя цих гризунів в дикій природі може сягати від 5 місяців до 2-5 років, проте більшість з них гине ще в перший рік.
Хижаки та загрози для водяних щурів
Через невеликі розміри водяні щури – приваблива здобич для численних хижаків. На них можуть полювати лисиці, норки, ласки, видри, гадюки та домашні коти. У воді водяний щур нерідко стає здобиччю щук. Також на нього можуть полювати чаплі, канюки, сови та інші хижі птахи.
Проте значне скорочення популяції водяних щурів в останні роки пов’язано не з хижаками. Головну загрозу для цих напівводних гризунів становить втрата значної частини природного середовища існування.
Проте поки що водяні щури належать до тварин, які викликають найменше занепокоєння щодо вимирання в дикій природі в найближчому майбутньому. Незважаючи на різку втрату середовища існування, популяції цих гризунів все ще широко поширені та зберігаються у більшості їх ареалу розповсюдження.