Тварини пустелі пристосовані до нестачі води та до коливань температури від дуже спекотної до дуже холодної. Деякі з них мають великі вуха, щоб випромінювати тепло, або густу шерсть, що запобігає опікам та захищає від холоду. Інші ведуть нічний спосіб життя, щоб уникнути спеки. Нижче наведені тварини пустелі, що є найбільш відомими представниками пустельної фауни.
Загальна характеристика тварин пустелі
Тварини пустелі можуть значно відрізнятися залежно від місця існування. Проте всі вони мають певні засоби адаптації до пустельного середовища. До цих характеристик пустельних тварин належать:
- довгі вії, густі брови та волохаті вуха, що забезпечують захист від піску та сонця;
- великі вуха для розсіювання тепла тіла;
- густе світле хутро, що дозволяє зігріватися холодними ночами та захищає шкіру від пекучого сонця вдень;
- широко розташовані та/або волохаті ноги, пристосовані до риття нори та ходьби по гарячому піску.
Крім того, більшість тварин пустелі веде нічний спосіб життя, нерідко в норах. Тобто вони активні, коли прохолодно, та відпочивають в найспекотніший час. Також пустельні тварини мають мінімальні потреби у воді, тому що отримують її з рослин або тварин, яких споживають, та можуть накопичувати її.
Тварини пустелі Африки та Близького Сходу – фото та опис
Кіт барханний – наймиліша хижа тварина пустелі
Ці тварини пустелі зустрічаються в піщаній місцевості Північної Африки та Середньої Азії. Вони є одними з найбільш відомих представників тваринного світу Сахари та Аравійської пустелі.
Кіт барханний – єдиний представник родини Котові, що пристосований до життя в пустелі. Він менший за домашнього кота та доволі милий на вигляд. Вуха в нього дуже великі, загострені та низько посаджені. Таким чином барханний кіт добре захищений від нанесеного вітром піску та може легко знаходити здобич під землею.
Вкриті густою шерстю лапи дозволяють цим пустельним ссавцям без перешкод переміщуватися як по гарячому, так й по холодному піску. Також барханний кіт здатний переносити температуру від –5 до +52°С.
Щоб уникнути екстремальних температур, ці тварини пустелі ховаються в норах, покинутих гризунами або фенеками. За потреби вони можуть розширити оселю своїми потужними, але тупими кігтями. Взимку барханні коти активні вдень, а влітку ведуть нічний спосіб життя та активні на світанку або в сутінках.
Жаба-водоніс крапчаста
Ця тварина пустелі являє собою рідкісний вид жаби, що зустрічається в пустельному середовищі. Вона є другою за величиною жабою на теренах Африки. Інколи її навіть звуть африканською жабою-биком.
Жаба-водоніс крапчаста дуже добре пристосована до життя в пустелі. Під час спекотної сухої погоди вона заривається в землю і лежить в стані спокою. Зі злущеної шкіри ця пустельна жаба утворює кокон для утримання вологи тіла та поглинання води, що зберігається в сечовому міхурі.
У такому стані сплячки ці тварини пустелі можуть перебувати доволі тривалий час – інколи навіть довше року. Протягом цього періоду жаба-водоніс крапчаста може втратити до 38% ваги свого тіла.
Коли настає дощ, ці жаби повертаються на поверхню. В цей час вони шукають їжу та розмножуються. Жаба-водоніс крапчаста може харчуватися будь-чим доволі маленьким, що може поміститися в її роті: пташенятами, гризунами та навіть іншими жабами.
Білий або аравійський орикс
Ці травоїдні тварини пустелі зустрічаються в Аравійській пустелі. Білі орикси – найменші представники свого роду.
Висота в загривку у них становить лише 80-100 см, а вага – до 70 кг, тоді як довжина прямих рогів сягає 75 см. Їхня біла шерсть сприяє відбиттю денного сонячного світла, а темні ноги допомагають поглинати тепло під час холодних ранків в пустелі.
Білий орикс здатний відчувати дощ на великих відстанях та знаходити свіжі трави та рослини, та їсть навіть коріння, коли немає іншого корму. Харчуються ці тварини пустелі на світанку або ближче до сутінок, а під час полуденної спеки відпочивають в затінених місцях.
Без води вони можуть обходитися по декілька тижнів. Значну частину вологи ці тварини пустелі отримують з рослин, якими харчуються.
До уваги! Аравійський орикс у дикій природі вимер на початку 1970-х рр. Проте його популяція була відновлена завдяки програмі реінтродукції в 1990-х рр. Наразі в дикій природі існує приблизно 850 білих ориксів.
Аравійський вовк
Ці хижі тварини пустелі являють собою підвид сірого вовка, який пристосувався до життя в пустельному середовищі. Аравійські вовки важать до 40 кг та мають довгу шерсть взимку, що захищає їх від морозу. Влітку шерсть в них коротша, але на спині залишається довше хутро, яке захищає від сонячного тепла.
Крім того, ці тварини пустелі мають надзвичайно великі вуха, які допомагають розсіювати тепло тіла. Щоб уникнути спеки, аравійські вовки риють глибокі лігва та відпочивають в тіні.
Ці пустельні тварини ведуть здебільшого одиночний спосіб життя. Вони можуть полювати на що завгодно: від дрібних птахів, рептилій та зайців до великих тварин (газелей, козлів). Аравійські вовки не можуть обійтися зовсім без води, тому тримаються гравійних рівнин та околиць пустелі.
Їжак ефіопський
Ці наймиліші тварини пустелі зустрічаються в Африці та на Близькому Сході. Вони добре пристосовані до пустельного середовища та життя серед посушливих чагарників.
Цей вид є одним із найменших їжаків, що існують в світі. Довжина тіла в нього становить лише 12-22 см. Ці тварини пустелі переживають денну спеку, ховаючись в норах, та виходять на полювання лише вночі.
Харчуються вони всім: від комах і безхребетних до пташиних яєць, змій та скорпіонів. Ці пустельні їжаки можуть тривалий час обходитися без води. Всю необхідну вологу вони отримують зі своєї здобичі.
Сурикати – маленькі тварини пустелі Калахарі та Наміб
Ці маленькі ссавці добре пристосовані до життя в пустельному середовищі. Вони є знаковими тваринами пустелі Калахарі в Африці, а також зустрічаються в пустелі Наміб. Більшість потрібної вологи сурикати отримують з комах, змій, скорпіонів та коріння, якими вони харчуються.
Ці пустельні тварини використовують системи нор, щоб уникати хижаків та суворої погоди. Вони можуть закривати вуха, щоб до них не потрапляв пісок, та мають третю повіку для захисту очей. Темне забарвлення навколо очей додатково захищає цих тварин, зменшуючи відблиски сонця та дозволяючи краще помічати небезпеку.
Сурикати відомі своєю надзвичайно соціальною поведінкою. Вони живуть групами до 50 особин. Активні ці тварини пустелі вдень, а вночі відпочивають у великих підземних норах.
Лев Калахарі
Цей хижак пустелі є підвидом африканського лева, який пристосований до пустельного середовища. Він має довші ноги та худіше тіло, а самці ще й набагато темнішу гриву. Крім того, леви Калахарі є більш витривалими.
Ці тварини живуть невеликими групами на значній території. Харчуються вони різноманітною здобиччю – від антилоп до дикобразів та птахів.
Леви Калахарі можуть обходитися без води до 2-х тижнів, покладаючись лише на здобич, щоб задовольнити свої потреби у волозі. Також вони охолоджують свою кров, дихаючи та виділяючи піт через подушечки лап.
Лисиця фенек – маленька хижа тварина пустель Північної Африки
Ці маленькі лисиці мешкають в пустелях Північної Африки, переважно в Сахарі. Вони мають величезні вуха (до 15 см в довжину), які можуть досягати майже чверті всієї довжини тіла. Завдяки цьому, фенеки краще вивільняють тепло та охолоджуються.
Також ці тварини пустелі мають густе хутро, яке добре зігріває їх під час холодних ночей. Ноги також вкриті хутром, яке захищає від гарячої піщаної поверхні та допомагає не занурюватися в м’який пісок.
Лисиця фенек харчується рослинами, яйцями, комахами та практично всім, що знайде. Вона може вижити без доступу до відкритої водойми, частково завдяки ниркам, пристосованим для мінімізації втрати вологи.
Сольпуги або фаланги
Ці тварини пустелі належать до класу павукоподібних. Вони ще також відомі як «вітряні скорпіони» або «сонячні павуки». Зустрічаються ці членистоногі в Сирійській пустелі. На відміну від звичайних павуків, вони не здатні виробляти павутину та плести павутиння.
Усі сольпуги мають чотири пари ніг та пару додаткових структур, схожих на ноги, які використовуються для харчування. Крім того, їх можна впізнати за великими потужними ротовими частинами.
Існує понад 1000 видів сольпуг. Їхній розмір варіюється від кількох міліметрів до 15 см. Більшість сольпуг зустрічаються в пустельному середовищі, проте деякі різновиди існують на луках та в лісах.
Сахарська срібна мураха – одна з маленьких тварин пустелі
Ці комахи пустелі Сахара є одним з найбільш гарних та термостійких видів мурах. Тіло в них вкрито крихітними сріблястими волосками, що відбивають гаряче сонце та зберігають від перегріву.
Крім того, сахарські срібні мурахи мають інші пристосування для життя в пустелі. Їхні довгі ноги тримають тіло подалі від гарячого піску.
Частіше за все ці мурахи ходять, використовуючи лише чотири з шести ніг. Таким чином вони зводять до мінімуму площу контакту з піском. Також ці комахи виходять із свого житла лише на 10 хвилин на день. При цьому вони здатні пересуватися піщаними дюнами зі швидкістю 855 мм/с.
Намібійський пустельний жук
Ці жуки – тварини пустелі Наміб в Африці. За допомогою спеціально пристосованих корпусів крил вони можуть збирати дрібні крапельки води з раннього ранкового туману. Крихітні крапельки накопичуються, доки вода не потече по спині жука в його рот.
Саме ця особлівість дозволяє намібійському пустельному жуку виживати в регіоні, який отримує лише 1,4 см опадів на рік. Здатність цієї пустельної комахи збирати воду зацікавили винахідників, які бажають відтворити подібні методи збору води з повітря.
Дромедар/дромадер або одногорбий верблюд – найбільш відомі тварини пустелі Сахара
Це одні з найбільш відомих тварин пустелі, що найчастіше за все викликають асоціації з піщаними теренами Сахари. Дромедари зустрічаються в найспекотніших та найсухіших місцях планети, через що відомі ще як «кораблі пустелі».
Їх можна побачити в Сахарській Африці та в Західній, Південній та Центральній Азії. Також невелика популяція диких дромедарів існує в Австралії. Вона складається з нащадків тварин, завезених до країни людьми.
Ці тварини мають довгу вигнути шию, довгий хвіст та доволі довгі ноги, які вони можуть акуратно складати під тіло під час відпочинку. Тіло у дромедара вкрито шерстю коричневих або кремових відтінків. Його довжина становить від 2,2 до 3,3 м, а висота в плечах – в межах 1,7-2 м, тоді як вага – 450-550 кг.
Найбільш характерною рисою зовнішнього вигляду дромедара є наявність горбу. Він слугує для зберігання жиру, який верблюд використовує у разі нестачі їжі та води. В прохолодну погоди ці тварини пустелі здатні обходитися без пиття до семи місяців.
Крім того, верблюди мають маленьку голову та вуха, а пекуче повітря, що потрапляє в їх ніздрі, охолоджується та зволожується. Також ці пустельні тварини можуть закривати ніздрі. Густі брови та двошарові вії захищають їхні очі від потрапляння піску під час піщаних бур.
Тварини пустелі Азії – фото та опис
Дикий двогорбий верблюд або хавтагай
Ці тварини пустелі Гобі наразі перебувають під загрозою зникнення. У дикій природі їх залишилося лише приблизно 950 особин. Приблизно 600 з них мешкають на терена національного природного заповідника Лоп-Нур у Китаї, а ще 350 – у Великому Гобі.
Ці пустельні тварини тісно пов’зані з одомашненим двогорбим верблюдом. Вони також мають 2 горби, проте трохи менші, ніж у домашніх верблюдів, та й за розмірами тіла вони також трохи менші. Кажуть, що ці тварини пустелі здатні переносити воду навіть більш солону, ніж морська.
Сніговий барс або ірбіс
Найбільш відомою твариною пустелі Гобі є сніговий барс. В своєму середовищі існування цей граціозний хижак зустрічається в горах, на значній висоті.
Велика грудна клітина дозволяє йому отримувати достатню кількість кисню з розрідженого гірського повітря. Великі носові порожнини допомагають зігрівати повітря перед тим, як воно потрапить у легені.
Величезні лапи та дуже довгий хвіст допомагають ірбісу переміщуватися серед кам’янистої місцевості пустелі Гобі з відмінним балансом. Довга густа шерсть зігріває цього хижака навіть при сильних морозах.
Тушканчик
Ці крихітні гризуни, трохи схожі на кенгуру в мініатюрі, мешкають в пустелях Китаю та Монголії, а також Північної Африки. Вони зустрічаються від Сахари до найхолоднішої в світі пустелі Гобі. В будь-якому пустельному середовищі ці маленькі гризуни щасливо живуть в підземних норах.
Системи підземних осель дозволяють тушканчикам уникати екстремальних температур. Ці маленькі тварини пустелі мають короткі передпліччя та задні лапи, що добре пристосовані до копання.
Також в них є складки шкіри, які захищають ніздрі від піску, та спеціалізовані волоски, що запобігають потраплянню піску у вуха. Шерсть пісочного кольору забезпечує цим твариним пустелі камуфляж у пустельному середовищі.
Довгі задні лапи дозволяють тушканчикам швидко переміщуватися, використовуючи при цьому мінімальну енергію. Довгий хвіст допомагає тримати рівновагу під час стрибків, подібно до кенгуру, або вертикального стояння. Деякі тушканчики здатні стрибати в 10 разів більше, ніж довжина їх власного тіла.
Всю необхідну воду ці тварини пустелі отримують з рослинності та комах, якими вони харчуються. Вчені виявили, що тушканчики можуть жити лише на сухому насінні до 3-х років.
Кулан або азійський дикий віслюк
Ці тварини зустрічаються в Азії, де мешкають в пустелях (включаючи Гобі) та інших сухих відкритих місцевостях. Існує 4 їх підвиди, кожен з яких мешкає в різних частинах Азії.
Кулан – один із найшвидших ссавців у світі. Він здатний бігти зі швидкістю до 70 км/год. Деякі види цих тварин наразі знаходяться під загрозою зникнення.
Тварини пустелі Північної Америки – фото та опис
Гримучник рогатий
Ці отруйні змії зустрічаються на теренах пустелі Мохаве та в інших пустельних регіонах південно-західної частини Сполучених Штатів та на півночі Мексики. Зазвичай вони віддають перевагу скелястим ділянкам пустельного середовища, а також можуть знаходитися в оазисах.
Рогатий гремучник має довжину тіла у межах 30-60 см. Ця отруйна змія більш за все відома своєю рогопоідбною луско, що виступає над очима. Забарвлення луски на тілі в неї збігається з кольором піску, тому її важко помітити в пустельному середовищі.
Каліпта Коста/аметистовоголова
Цей вид колібрі є одним із небагатьох птахів, що пристосовані до життя в пустелях на півдні Північної Америки. В найспекотніші літні дні каліпта Коста мігрують до чапаралів або чагарників. Коли ж температура різко падає вночі, вони входять у стан заціпеніння.
У цей час частота серцевих скорочень у них зі звичайний 500-900 ударів на хвилину зменшується до лише 50. Таким чином ці маленькі пташки пустелі зберігають енергію. Всю необхідну воду вони отримують з нектару та комах, якими харчуються, але завжди зроблять ковток із наявного джерела води.
Антилоповий заєць
Цей вид зайців зустрічається в пустелях південної Арізони та у південно-західній частині Мексики. Він віддає перевагу місцевостям із пустельними чагарниками, які затінюють трави.
Проте цього зайця іноді можна зустріти й в більш пустельних регіонах. Харчується він переважно кактусами та листям мескіту.
Ці тварини пустелі – найбільші та найважчі представники родини Зайцевих. Довжина тіла у них становить 55 см, а хвоста – 7,5 см, тоді як вага сягає до 4 кг.
Черевце у антилопового зайця біле, спина – чорна, боки – сірі, а грудка та шия – охрові. Вуха у представників цього виду незвичайно довгі та загострені.
Вилоріг сонорський
Ці пустельні тварини є найшвидшими наземними істотами на теренах Північної Америки. Мешкають вони у північно-західній частині пустелі Сонора та дуже добре пристосувалися до цього пустельного середовища.
Сонорські вилороги можуть їсти та перетравлювати рослини, які не споживають інші тварини. Вони здатні харчуватися сухої травою та навіть кактусами. Чотирикамерний шлунок дозволяє цим тваринам пустелі отримувати якомога більше поживних речовин.
Порожнисті волоски на хутрі вилорога сонорського затримують тепло, що сприяє захисту від морозів вночі. Також ці тварини здатні піднімати частинки шерсті, щоб вивільнити захоплене тепло та охолодитися в спекотні дні.
Таязура-подорожник
Цей різновид зозулі є доволі поширеним на південному заході Сполучених Штатів. Зазвичай він зустрічається у пустельних чи напівпустельних регіонах. Довжина тіла у цього пустельного птаха Північної Америки сягає приблизно 60 см, а вага – 225-425 г.
Таязура-подорожник відома своєю надзвичайною швидкістю переміщення по землі. Вона може бігати зі швидкістю 32 км/год або навіть швидше та злітає при необхідності. Цього птаха пустель Північної Америки легко впізнати за гребінцем, довгими ногами та довгим хвостом.
Таязура-подорожник – всеїдний птах, що ловить будь-що, з чим може впоратися. До його раціону належать ящірки, гримучники, равлики, дрібні пташки та жалячі комахи. Цей птах кидається на свою здобич і може розбити її об землю, перш ніж з’їсти.
Баран товторогий або пустельний товсторіг
Ці тварини пустель Сполучених Штатів можуть тижнями обходитися без постійного джерела води. Потрібну їм вологу вони отримують з їжі та дощової води, знайденої в невеликих кам’яних калюжах. Товсторогі барани також можуть використовувати свої роги, щоб розкрити бочкові кактуси та їсти водянисту м’якоть.
При наявності зеленої трави ці пустельні тварини взагалі не мають потреби у воді. Проте влітку їм потрібно пити воду кожні декілька днів. Вони можуть втрачати до 20% ваги свого тіла у воді та швидко відновлюватися після зневоднення.
Через можливість тривалий час знаходитися далеко від постійного джерела води ці тварини також можуть краще уникати хижаків. На відміну від багатьох інших ссавців, товсторогий баран може витримувати незначні коливання температури тіла, що дозволяє йому виживати при сильній спеці та холодах.
Сичик-ельф мексиканський або кактусовий сич
Ці маленькі сови поширені в прибережних районах пустелі Сонора на заході Сполучених Штатів. Вони дуже мініатюрні (лише 12-13 см у висоту), але при цьому є хижими птахами. Харчуються ці сичі переважно скорпіонами.
Від денної спеки сичик-ельф мексиканський рятується, ховаючись в дуплах дерев або кактусів сагуара, покинутих дятлами. Полює він вночі, використовуючи свій винятковий зір при слабкому освітленні. Отримуючи достатню кількість води з їжі, ці птахи пустелі Сонора виживають в тих районах, де повністю відсутні поверхневі водні джерела.
Міль юккова
Ця маленька біла міль також належить до тварин пустелі. Вона допомагає запилювати юкку – рослину, що зустрічається в пустелях Північної Америки. Захисний білий колір добре маскує цю комаху на тлі квітів юки. При цьому кожен окремий вид цієї пустельної рослини має свій власний вид молі, що його запилює.
Юккова міль відрізняється від інших метеликів тим, що немає довгого язика. Навколо рота в неї є щупи, які дозволяють самицям збирати пилок. Перелітаючи від квітки до квітки ці комахи запилюють їх.
В свою чергу квіти юкки стають їжею для гусениць, які з’являються з відкладених на рослині яєць. Нова міль з’являється на світ одночасно з цвітінням рослини.
Лопатоніг південний
Ці маленькі ропухи також є характерними тваринами пустелі. Вони пристосувалися до пустельного середовища краще, ніж будь-яка інша амфібія Північної Америки.
Лопатоніг південний виживає, здебільшого нічого не роблячи. Очікуючи сезону дощів, ці тварини пустелі переходять у стан естивації, у якому проводять до 8-9 місяців на рік. Проте ці ропухи можуть залишатися в норі вдвічі довше, якщо умови особливо сухі.
Під час дощів ці амфібії переміщуються до новостворених водойм. Вони можуть відкладати яйця протягом перших 2-х днів після повторної появи. Пуголовки в них з’являються на світ протягом 15-36 годин.
Для їхнього повного перетворення на дорослих особин потрібно лише 9 днів. Такий швидкий розвиток дуже важливий для виживання цих тварин пустелі, адже ставки тут швидко висихають. Дорослі особини повинні з’їсти якомога більше комах, перш ніж вирити нору та вижити в ній протягом наступних 8-9 місяців.
Блідий гладконіс
Ці кажани зустрічаються в західній частині Північної Америки та на Кубі. Вони віддають перевагу сухим місцям існування та зустрічаються переважно серед чагарникових пустель. Проте їх зустрічали навіть в Долині смерті – найбільш посушливій частині Північної Америки.
Блідий гладконіс є унікальним через те, що здатний контролювати температуру свого тіла. Він може регулювати внутрішню температуру так, щоб вона збігалася з навколишнім середовищем під час зимової сплячки та відпочинку для збереження енергії.
На відміну від інших кажанів, блідий гладконіс зазвичай ловить здобич на землі, а не у повітрі. Він захоплює її та переносе у зручніше місце, щоб з’їсти. На відміну від інших тварин пустелі, ці кажани потребують джерела води поблизу.
Котофредка смугастий
Це ще одна доволі поширена тварина пустелі Сонора. Зовні котофредка смугастий схожий на лисицю, за розмірами подібний до кішки та має хвіст, що нагадує ракуна.
Через те, що ці тварини пустелі Сонора зустрічаються в скелястих відслоненнях та шахтах, вони ще відомі як «кіт-шахтар». Вони здатні підніматися на будь-що – від скель до кактусів, повертаючи задні лапи на 180° для найкращого зчеплення своїми напіввисувними кігтями. Також ці тварини можуть пролазити у вузькі отвори та плигати між віддаленими об’єктами.
Котофредка смугастий їсть майже все: від фруктів до комах, рептилій та дрібних ссавців. Активні ці тварини пустелі Сонора вночі, а вдень уникають полуденного сонця.
Вони можуть вижити без води, якщо їхній раціон забезпечує їм достатньо вологи. Проте все ж котофредка смугастий намагається жити поблизу джерела вологи.
Оса тарантуловий яструб
Цей вид оси також належить до списку тварин пустелі. Він зустрічається на теренах Мохаве на півдні Сполучених Штатів та у Мексиці.
Тарантуловий яструб відомий тим, що має найбллючиший укус. За нестерпністю болю від нього ця комаха посідає друге місце, поступаючись лише сумнозвісним мурахам-кулям.
Хоча укус оси тарантуловий яструб дуже болючий, він все ж короткочасний та не призводить до загибелі людини. Взагалі ці комахи використовують своє потужне жало при полюванні на павуків-тарантулів.
Ігуана пустельна
Ці плазуни – поширені тварини пустелі Сонора та Мохаве. Саме цих ящірок найчастіше за все можна зустріти в пустельній місцевості на південному заході Сполучених Штатів та в північній частині Мексики.
Довжина тіла у пустельної ігуани сягає 60 см, включаючи хвіст, який приблизно в 1,5 рази довше, ніж тіло. Ці ящірки пустелі мают сіро-світло-коричневе забарвлення. Проте уздовж спини проходять більш темні лінії, а на хвості є темні кільця.
Пустельна ігуана активна вдень навіть при високих температурах. Якщо її потривожити, то вона швидко сховається у нору або інше укриття.
Аризонський отрутозуб або «гільський монстр»
Це ще один вид плазунів, що є доволі поширеними тваринами пустелі Сонора. Аризонський отрутозуб – відносно велика та повільна ящірка. Тіло у неї вкрито округлими лусочками, схожими на намистинки чорно-помаранчево-рожевого кольору з плямами.
«Гільський монстр» – одна з двох отруйних ящірок-отрутозубів, що існують на теренах Америки. Проте небезпеку від цих тварин пустелі часто перебільшують. Укус аризонського отрутозуба болючий, але для більшості здорових людей він не несе загрози життю.
Гофер Агассіса
Ці плазуни ще також відомі під назвами «черепаха пустелі Мохаве» та «пустельний гофер». За однією з них, легко здогадатися, що зустрічаються вони на теренах американської пустелі Мохаве.
До 2011 р. ці тварини вважалися тим самим видом, що й пустельний гофер Сонора. Наразі це окремі різновиди. Гофер Агассіса мешкає на північ та захід від річки Колорадо в Каліфорнії, Неваді, Юті та Аризоні.
Проте зустрічаються ці пустельні плазуни доволі рідко. Майже 95% часу вони проводять в норах або ховаються в скельних укриттях. На зиму ці черепахи риють собі нори під землею та впадають в них в сплячку.
Американська лисиця
Ці маленькі лисиці – поширені тварини пустелі Сонора. Вони відомі своїми великими вухами, що забезпечують як чудовий слух, так і засіб для зниження тепла тіла.
Ще одне пристосування цих тварин до життя в пустелі – густа шерсть на підошвах ніг. Це забезпечує зчеплення на слизькому піску, а також захист від спеки.
Американські лисиці рідко п’ють воду. Значну частину потрібної їм вологи вони отримують зі свого м’ясного раціону. Нічний спосіб життя та відпочинок вдень у норах дозволяє цим лисицям уникати найвищих температур у пустелі.
Тварини пустелі Австралії – фото та опис
Бандикут кролячий – найбільш відомі тварини пустелі Австралії
Ці австралійські сумчасті зовні трохи нагадують тушканчика. Вони мають довгі вуха, подібно до кролика, та довгий пухнастий хвіст. Тіло в них вкрито довгим шовковистим хутром.
Кролячі бандикути доволі поширені по всій Західній пустелі Австралії. Вони навіть вважаються твариною-символом піщаних пустель всередині країни.
Подібно до більшості представників тваринного світу пустелі, кролячий бандикут веде нічний спосіб життя. Вдень ці тварини пустелі відпочивають в глибоких підземних норах.
Великий пустельний сцинк або муляміджі
Ці ящірки являють собою різновид сцинків, що поширений в Західній пустелі Австралії. Вони будують комплекси нір у пустельному піску. Нерідко їхні нори мають діаметр до 13 м та до 20 коридорів.
Будівництво такого підземного комплексу може тривати до 2-х років. Кожна оселя належить сімейній групі муляміджі до 4-х поколінь. Ці пустельні ящірки Австралії захищаються законом, адже є доволі рідкісними.
Райка плоскоголова
Ці пустельні амфібії мешкають на теренах Великої Вікторіанської пустелі в Австралії. Вони належать до родини деревних ропух, але живуть на землі. Більшу частину свого життя ці тварини пустелі проводять, закопавшись у кокон на глибині до 1 м під землею.
На поверхні вони з’являються лише після сильного дощу. В цей час райки плоскоголові пробираються до болота чи калюжі для розмноження.
Під час посушливих періодів ці амфібії живуть у стані естивації, що нагадує сплячку. Вони стають неактивними, щоб зберігати енергію. Закопуючись під землю, ці ропухи зберігають воду у своєму сечовому міхурі. Австралійські аборигени раніше викопували їх як джерело води в пустелі.
Ноторикт або сумчастий кріт
Ця сумчаста тварина пустелі Австралії – яскравий приклад конвергентної еволюції. Ноторикт виглядає та поводиться майже як справжній кріт. Проте як представник сумчастих він лише дуже віддалено пов’язаний із тваринами, від яких отримав назву «сумчастий кріт».
Ця пустельна тварина розміром з пацюка живе в спекотних та сухих регіонах внутрішньої Австралії, переважно у Великій Вікторіанській пустелі. Вона мешкає в тунелях під землею, де полює на дощових черв’яків та інших безхребетних. Сумчастий кріт сліпий і, ймовірно, використовує добре розвинений нюх для пошуку їжі.
Ящірка молох або «колючий диявол»
Ці невеликі ящірки – доволі розповсюджені тварини Великої Вікторіанської пустелі. Вони зустрічаються в сухих регіонах більшої частини Центральної та Західної Австралії.
Тіло та кінцівки ящірки молох вкриті рядами шипів. За справжньою головою знаходиться «голова-приманка» – м’ясистий наріст з двома великими рогами. Така особливість зовнішнього вигляду цих пустельних ящірок сприяє відлякуванню потенційних хижаків.
Крихітні борозенки на шипуватій шкірі «колючого диявола» транспортують воду прямо до його рота. Використовуючи цю адаптацію, ящірка може пити росу, яка утворюється на її тілі за ніч.
Мулгара пухнастохвоста
Ці сумчасті тварини розміром із щура мешкають у пустельних регіонах Центральної Австралії. Більшість з них зустрічається на теренах Великої піщаної пустелі.
Ці тварини пустелі Австралії належать до тієї ж родини, що й тасманійський диявол та кволли. Існує 2 види мулгари. Обидва вони є хижаками, що харчуються переважно дрібними рептиліями, комахами та гризунами.
Ці пустельні тварини Австралії зберігають енергію, періодично входячи в заціпеніння – стан зниженої активності, що нагадує міні-сплячку. Вони рідко п’ють, адже їхні нирки спеціально пристосовані для збереження води.
Тварини пустелі, що зустрічаються в різних куточках світу
Скорпіони – найбільш відомі отруйні тварини пустелі
Ці тварини пустелі належать до ряду павукоподібних та є віддаленими родичами павуків. Подібно до павуків, скорпіони мають вісім ніг та отруту, хоча вона зазвичай міститься в жалі сегментованого та нерідко вигнутого над тілом хвоста.
Перша пара ніг у них закінчується кліщами, якими вони хапають один одного під час шлюбного періоду. Крім того, скорпіони можуть ставати флуоресцентними під дією ультрафіолету. Вони зустрічаються в пустелях на всіх континентах, крім Антарктиди.
Щитні – найкрихітніші тварини пустелі
Ці тварини пустелі є найкрихітнішими в цьому списку. Щитні існують ще з тріасової ери, та з того часу не зазнали ніяких змін. Вони схожі ні крихітних трилобітів. Довжина тіла в них становить від 2 мм до 9,9 м.
Щитні зустрічаються по всьому світу. Деякі з них використовують переваги арройос – сухими руслами потоків, що зустрічаються в пустелях та заповнюються під час дощів.
Самиці щитнів відкладають яйця в мул на дні басейну. Якщо в ньому достатньо води, то з яєць дуже швидко з’являться малі щитні, які декілька разів линяють, перш ніж стати дорослими. Проте цей процес займає лише декілька днів.