Песець – невелика полярна лисиця, добре адаптована до життя у суворих умовах Арктики. Він зустрічається у приполярних регіонах Північної півкулі та є однією з найвідоміших тварин тундри.
Песець чи полярна лисиця – класифікація та наукова назва
Песець – хижий ссавець родини Псові (Canidae). Він належить до триби Лисиці (Vulpini) та є представником роду Лисиця (Vulpes). Наукова назва песця – Vulpes lagopus.
Перша її складова означає «лисиця». Друга складова наукової назви песця складається з двох слів, що разом перекладаються як «лапа зайця». Пов’язано це з наявністю жорсткого хутра на лапах у полярної лисиці.
Класифікація песця тривалий час викликала чимало суперечок у наукових колах. Спочатку ця полярна тварина класифікувалася як представниця окремого роду Alopex.
Також її відносили до триби псів – Canini та вважали різновидом вовка чи шакала. Звідси й походить назва «песець», що у перекладі з давньослов’янської мови означає «щеня пса».
Лише згодом, коли було отримано більше генетичних даних, песець став класифікуватися як вид лисиці. Згідно з науковими дослідженнями, ці тварини з’явилися у Тибеті в епоху пліоцену ще 2,6 млн років тому. Потім песці мігрували на терени Євразії та Північної Америки.
Цікавий факт! Інуїти використовують для полярної лисиці назву «тіріганіарджук», що означає «маленький білий» чи «той, хто багато ходить». Це підкреслює зовнішній вигляд та спосіб життя песця.
Як виглядає песець чи полярна лисиця?
Песець – порівняно невелика тварина, що трохи нагадує руду лисицю. Довжина тіла у нього сягає 50-75 см, а висота – 20-30 см. Хвіст у песця сягає 25-30 см.
Важать полярні лисиці у межах 6-10 кг. Самці трохи більші за самиць. Також ці тварини мають більшу вагу взимку та меншу – влітку.
Від звичайної лисиці песець відрізняється більш присадкуватим тілом округлої форми та короткими лапами. Мордочка у нього коротка, з маленькими заокругленими вушками, вкрита щільним хутром. Такий зовнішній вигляд полярної лисиці дозволяє їй адаптуватися до суворих умов Арктики.
Песець має дуже щільне хутро, що добре зберігає тепло. Товсті вуха, коротка мордочка та багатошарове хутро – головні риси пристосованості полярної лисиці до суворих умов свого середовища існування.
Хвіст у песця значно довший, ніж в інших лисиць, та пухнастий, а лапи – густо запушені. Вкриваючись своїм пухнастим хвостом полярна лисиця краще витримує сильні холоди.
Яке забарвлення хутра у песця?
Песець – єдиний представник Псових, що має сезонний диморфізм. Забарвлення полярної лисиці змінюється залежно від пори року. Загалом існує 2 варіації песця – біла та блакитна.
Майже 99% цих тварин належать до білої морфи. Тобто вони мають біле хутро взимку та коричневе чи брудно-буре – влітку. Зимове забарвлення дозволяє цим хижакам зливатися зі снігом та льодом, а літнє – ховатися на тлі скель.
Лише 1% із загальної популяції представлений блакитними песцями. Хутро у них сріблясто-блакитних відтінків влітку та темно-сірий взимку.
Блакитні песці зустрічаються переважно у прибережних районах та на островах. Їхнє забарвлення дозволяє їм легко маскуватися у своєму середовищі існування.
Цікавий факт! Найкрасивіше песці виглядають у січні-лютому. У березні-квітні у них настає весняне линяння, що триває до 4-х місяців. Осіннє линяння відбувається у вересні-грудні.
Де живуть песці чи полярні лисиці?
Цей вид лисиць поширений на теренах за північним полярним колом у Північній півкулі. Песці мешкають в арктичних та субарктичних районах. Ці тварини населяють арктичну тундру, узбережжя та острова Північного Льодовитого океану.
Песці живуть у тундрі та лісотундрі Північної Америки, Азії, Європи, Гренландії та Ісландії. Канадські та аляскинські популяції мешкають у бореальних лісах (тайзі). Полярних лисиць також нерідко можна побачити на морському льоді поблизу Північного полюса.
За сучасною класифікацією існує близько 10 підвидів песців. Материковий підвид населяє арктичні терени Євразії, аляскинський – Аляску та півострів Лабрадор, ісландський – арктичні та альпійські тундри Ісландії.
Гренландський підвид песця зустрічається як на острові Гренландія, так і на теренах Ісландії та Шпіцбергену, тоді як шпіцбергенський є винятково ендеміком архіпелагу. Ще 3 підвиди є ендеміками окремих островів Північного Льодовитого океану.
Поведінка та спосіб життя песця
Полярні лисиці ведуть денний спосіб життя. Вони живуть групами, що складаються з одного дорослого самця, дитинчат та двох самиць, одна з яких ще не має власного потомства.
Песці живуть у норах, які облаштовують глибоко під землею. Їхня оселя максимально захищена від проникнення хижаків. Вона має вигляд довгого підземного лабіринту з безліччю розгалужень. Нерідко нора песця має до сотні різних входів-виходів.
На створення такого житла йде чимало часу. Тому песці використовують одну нору протягом кількох поколінь. Вік окремих нор цих тварин може налічувати декілька сотень років.
Полярні лисиці полюбляють відпочивати у норі, коли не полюють та не навчають своє потомство навичкам виживання. У теплу пору року вони гріються на сонці, а взимку – відпочивають у своїй норі.
Восени та взимку полярні лисиці ведуть більш усамітнений спосіб життя. У цей період песці знижують свою активність, щоб накопичити підшкірний жир, але у сплячку не впадають.
Що їсть песець чи полярна лисиця?
Песці – найменші хижаки арктичної тундри, але ці тварини є всеїдними. Основу їхнього раціону складають лемінги, полівки, арктичні зайці та інші дрібні гризуни.
Якщо головна здобич недоступна, песець може харчуватися рибою, яйцями білих гусок, куріпок, тетеруків та тупиків. Крім того, песці можуть нападати на дитинчат північних оленів та кільчастих нерп.
За відсутності й цієї здобичі, полярні лисиці можуть споживати ягоди та водорості. Щоб врятувати від загибелі за відсутності їжі, вони навіть можуть їсти власні випорожнення.
Песці мають дуже гострий зір та чуткий нюх. Вони здатні відчути лежбище тюленів на відстані понад 1,6 км, а лемінгів – на глибині 45-77 см під снігом.
За сприятливих умов одна родина полярних лисиць за день знищує декілька десятків гризунів. Якщо здобутої їжі забагато, то песці відкладають її на «чорний день».
Взимку полярні лисиці йдуть за білими ведмедями та харчуються залишками їжі після їхнього вдалого полювання. Вони здатні відчути запах падла, залишеного на відстані 10-40 км.
Проте, у цьому випадку сам песець може стати здобиччю найбільшого хижака Арктики. Також взимку полярні лисиці можуть полювати на морських птахів, рибу та безхребетних.
ТОП-8 цікаві факти про песця
- Полярні лисиці можуть за день долати до 155 км. Вони бігають зі швидкістю до 45 км/год.
- Песці мають сильно пігментовані очі, що забезпечує їм захист від яскравого полярного сонця. Іноді кожне око у цих тварин має різне забарвлення.
- Полярні лисиці добре адаптувалися до життя в арктичних умовах та здатні виживати при температурі до –70°С.
- Песець – єдиний місцевий ссавець у фауні Ісландії.
- Песці мають дуже гарний нюх та здатні відчути лежбище тюленя навіть під снігом товщиною 1,5 м.
- На зимовому полюванні на гризунів песець високо підстрибує та пірнає головою у сніг.
- Під час вагітності самиця песця не полює, а їжу їй здобуває та приносить самець.
- Полярні лисиці (песці) відіграють важливу роль в екосистемі, адже підтримують чистоту довкілля, зменшуючи популяцію гризунів та споживаючи падло.
Розмноження песців
Полярні лисиці розмножуються навесні та влітку. Шлюбний період у них настає з таненням снігу та припадає на кінець лютого – травень.
Якщо їжі недостатньо, то песці утворюють моногамні пари на сезон. Коли їжі забагато, то ці тварини формують полігамні зв’язки. У цьому випадку вихованням лисенят займаються декілька дорослих самиць.
Зазвичай внутрішні популяції більш моногамні, ніж прибережні. Виняток становлять лише ісландські песці, які формують лише моногамні пари. Потомство у них залишається на території батьків протягом тривалого часу. Навіть у періоди, коли їжі недостатньо, вони не покидають свого місця існування.
Самиця песця виношує потомство приблизно 52 дні. Малюки з’являються на світ у період з квітня по липень. Самиця песця за одну вагітність народжує від 5 до 25 дитинчат. Тобто потомство у полярних лисиць значно більше, ніж у будь-яких інших хижих тварин.
Дитинчата песця з’являються на світ вкритими темним хутром. Вони харчуються материнським молоком протягом 1,5 місяці. Проте з нори малюки виходять вже за 3 тижні після народження. На 9-й тиждень життя дитинчата полярної лисиці вже майже повністю самостійні. Статевозрілими вони стають у віці 9 місяців.
Песці у дикій природі не живуть довго. Переважна більшість цих тварин у віці 3-6 років стає здобиччю білих ведмедів. У неволі полярні лисиці можуть жити до 10-11 років.
Хижаки та загрози полярним лисицям
Білі та бурі ведмеді, вовки та росомахи – головні природні хижаки песця. Також на полярних лисиць можуть полювати великі хижі птахи: беркути, білоголові орлани, білі сови. Найчастіше за все їх здобиччю стають малюки песця.
Проте найбільшу загрозу для полярних лисиць становлять зміни клімату. Температура в Арктиці стрімко зростає, що призводить до скорочення морського льоду та підвищення рівня моря.
Не менш руйнівний вплив на арктичну тундру має видобуток нафти поблизу узбережжя. Також чимало песців гине від нестачі їжі.
Через різку зміну кліматичних умов маскувальне забарвлення тіла полярних лисиць стає не перевагою, а перешкодою. Все частіше песці поступаються своїм ареалом існування більшій за них рудій лисиці. Корінні мешканці Арктики досі полюють на цих тварин заради їх м’яса та цінного хутра.
Популяція песців
Наразі у дикій природі налічується декілька сотень тисяч песців. Саме тому цей вид класифікується як той, що викликає найменше занепокоєння. Проте зміни клімату спричиняють чималу шкоду популяції песців.
Якщо нічого не зміниться протягом наступних десятиріч, то полярні лисиці можуть стати жертвою глобального потепління. Вже зараз песці у Скандинавії знаходяться під загрозою зникнення. У цьому регіоні налічується менш ніж 200 особин цих тварин.
Зоозахисники займаються процесом розведення песців у неволі з наступним випуском їх у дику природу. Проте поки невідомо, чи зможуть ці зусилля посприяти відновленню чисельності популяції полярних лисиць у Норвегії, Фінляндії та Швеції.