Шакал – близький родич вовка та домашнього собаки. Ця назва застосовується до 3-4-х видів тварин із роду Пес, що мешкають в Африці, Європі та Азії. В Україні зустрічається лише шакал звичайний. На відміну від вовків, ці тварини живуть не зграями, а парами або невеликими родинними групами.
Шакал – класифікація та наукова назва
Шакал звичайний – ссавець із родини Псові (Canidae), роду Пес (Canis). Його наукова назва – Canis aureus. Перша складова перекладається як «собака» та підкреслює спорідненість з домашніми псами та вовками.
Друга складова наукової назви шакала перекладається як «золотистий». Тобто дослівно ця тварина зветься «золотистим собакою», що пов’язано із забарвленням шерсті.
Крім шакала звичайного, існують ще 2-3 види. До них належать шакал смугастий (Canis adustus), шакал чепрачний (Canis mesomelas) та шакал червоний (Canis simensis).
Останній більш відомий як ефіопський або абісинський вовк чи ефіопська лисиця. Чимало назв лише підкреслюють той факт, що систематика цього виду тривалий час залишалася невизначеною. Наразі шакал червоний остаточно віднесений до роду Пес та визначений як один з існуючих видів вовків.
Шакал смугастий та чепрачний спочатку вважалися африканськими підвидами шакала звичайного. Проте в 2015 році було доведено, що ці тварини не мають нічого спільного з євразійським видом. Саме тому вони були виділені в окремі види, що належать до роду Lupulella.
Цікавий факт! Єгипетський шакал (Анубіс) – бог царства мертвих в давньоєгипетській міфології. Зазвичай він зображується із головою шакала та тілом людини. В дикій природі окремого виду – єгипетській шакал не існує. В казках різних країн шакали нерідко виступають у якості негативного персонажу.
Як виглядає шакал? Опис тварини
Шакал має довгий тонкий ніс, великі вуха та пухнастий хвіст, що робить його дуже схожим на лисицю. Тіло в нього підтягнуте, ноги – стрункі, а очі – темні.
Довжина шакала становить 60-100 см. Ще 20-30 см (30-40 см – у смугастого шакала) приходиться на хвіст. Висота в плечах сягає 35-50 см, а вага – 7-15 кг.
Шакал звичайний має грубе та досить коротке хутро, яке в залежності від пори року темнішає або світлішає. Спина має строкате чорне-сіре забарвлення. Голова, боки та кінцівки зазвичай рудуваті або червонувато-коричневі. Низ тіла блідий, майже білий, а кінчик хвоста – чорний.
Шакал чепрачний має рудувато-сіре забарвлення. Характерною рисою є темна шерсть на спині, що тягнеться до хвоста, наче чорний чепрак (покривало для коня). Саме звідси походить видова назва тварини. На відміну від шакала звичайного, представники цього африканського різновиду мають більш густе та м’яке хутро.
Смугастий шакал зовні дуже схожий на чепрачного. Проте він відрізняється від нього коротшою та більш широкою мордою. На боках зблизька помітні світлі смуги, що й спричинило появу видової назви.
Спина у смугастого шакала сірувато-бура, а хвіст – більш темніший зі світлим кінчиком. Представники цього виду мають найпотужніші ікла.
Поведінка та спосіб життя шакала
Ці тварини живуть переважно парами або родинними групами. Проте заради поїдання падла вони можуть об’єднуватися в невеликі зграї.
Зазвичай шакали досить потайні та намагаються сховатися серед високої трави, у тріщинах скель або за деревами. Ці тварини проявляють агресію лише, коли їхній території загрожує потенційний хижак.
Шакали ведуть осілий спосіб життя. Від свого місця існування вони віддаляються лише на 50-100 км у пошуках їжі. Шакали запекло захищають свою територію. Проти ворогів вони використовують свої гострі зуби та кігті.
Шакал – досить вправний бігун. Він бігає короткими ривками дуже швидко та трохи повільніше – протягом значного часу. Шакал може переміщуватися зі швидкістю 64 км/год на короткі дистанції та зі швидкістю 16 км/год – тривалий час.
Таким чином ця тварина може полювати за здобиччю або втікати від деяких хижаків. Поодинокі шакали швидше за все втечуть від ворога. Зграя буде протистояти хижаку та принаймні вижене його зі своєї території.
Шакал звичайний здатний витримувати морози до –25°С. Проте він не пристосований до переміщення серед глибокого снігу. В місцевостях поруч з домівками людей шакали ведуть переважно нічний спосіб життя. В інших випадках ці тварини можуть бути частково активними навіть вдень.
Найбільш дивовижною є форма спілкування шакалів. Ці тварини для спілкування між собою використовують виття, гарчання, цокання та навіть ухання.
Для кожної зграї шакалів характерна своя унікальна система звуків, якими вони попереджують про хижаків або закликають один одного до спійманої здобичі. Таким чиною окремі групи цих тварин спілкуються лише зі своїми представниками.
Де живе шакал? Середовище існування тварини
Шакал звичайний зустрічається на теренах Азії та Південно-Східної Європи. Він широко розповсюджений на Аравійському та Балканському півостровах, в Туреччині, по всій південно-західній Азії. З 2015 року фіксуються випадки поширення шакалів на теренах Чехії, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Литви, Естонії, Латвії, Словаччини.
В Україні шакал звичайний зустрічається переважно на півдні країни. Його популяція почала поширюватися тут в 1998-2000 роках. Наразі шакал звичайний в Україні може траплятися по всій країні.
Найбільш численні групи цих тварин зустрічаються в заплавах Дністра, Дунаю, Дніпра, Південного Бугу. Вважається, що шакал в Україні є звичайним звіром ще з часів Запорізької Січі.
Шакал смугастий та чепрачний – типові африканські тварини. Перший з них зустрічається на теренах Центральної та Південної Африки. Шакал чепрачний поширений в ПАР та на східному узбережжі африканського континенту.
Середовище існування шакала досить різноманітне. Ці тварини зустрічаються в степу та напівпустелях, на луках, в лісах, в саванах, на сільськогосподарських угіддях та на узбережжі.
Вони також можуть мешкати в горах. При цьому шакал звичайний зустрічається в гірській місцевості до відмітки 2000 м, а чепрачний – до 3000 м. На відміну від них, смугастий шакал – мешканець відкритих рівнин. Він зустрічається переважно в лісах та заростях чагарників.
Слід знати! Хоча шакал та койот значно схожі, головна відмінність між ними полягає у середовищі існування. Койоти зустрічаються лише в Північній Америці. Крім того, вони трохи більші за шакалів.
Що їсть шакал та як полює за здобиччю?
Ці тварини – всеїдні. Вони можуть харчуватися рослинністю та полювати за здобиччю. Шакали споживають ягоди, фрукти та рослини. Свій рослинний раціон вони доповнюють птахами та їхніми яйцями, жабами, зайцями та кроликами, мишами, ондатрами.
Африканські види цих тварин також можуть полювати на змій та антилоп. Проте шакал смугастий харчується переважно комахами, щурами та зайцями. Він рідше за всі інші види споживає падло.
Ці ссавці використовують будь-яку можливість поїсти, тому навіть не гребують падлом та залишками покинутої їжі. Зазвичай шакали полюють парами, заманюючи здобич до пастки. Хоча ці тварини мають гострі зуби, вдвох в них вище шанси спіймати значну здобич.
Довгі ноги та міцні лапи дозволяють шакалам легко подорожувати на значну відстань під час полювання. Ці тварини вправно переміщуються по нерівній сухій поверхні. Їхні лапи добре витримують спеку та нагрітий сонцем пісок.
Щоб знайти здобич, шакал використовує слух, нюх та навіть зір. Полює він переважно в сутінках та на світанку, а вдень відпочиває.
Укус шакала дуже сильний. Його міць дозволяє збити маленьку антилопу або великого птаха. Гострі кігті шакала дозволяють йому повністю підкорити здобич та разом із своїм партнером по полюванню перетягнути її в іншу місцевість.
Цікавий факт! Якщо шакал звичайний зайде на город або до фермерського господарства, то він може понадкушувати всі найспіліші кавуни та дині.
Розмноження шакалів
Ці тварини є моногамними. Самці шакалів в період гону виють та б’ються між собою за самиць. Кожна пара знаходить або створює підземне лігво (глибиною до 2-х м), де самиця зможе народити дитинчат.
Самиця шакала виношує потомство протягом 57-70 днів. Вона народжує від 1-го до 9-ти цуценят, найчастіше – 2-4.
Новонароджені шакали дуже маленькі та важать приблизно 200 г. Вони народжуються сліпими, та відкривають вічі лише у віці 10 днів. Спочатку цуценята шакала харчуються молоком матері. Трохи згодом вони доповнюють свій молочний раціон невеликою кількістю м’якої їжі, а тверду – починають їсти на 3-й місяць.
Дитинчата шакала дуже вразливі до нападів орлів, гієн та леопардів. Чимало з них гинуть ще в перші 2 тижні свого життя. Щоб захистити малюків, самиця шакала кожні кілька тижнів переміщує їх у різні підземні лігва. Через це хижакам складніше вловити запах цуценят та знайти їх.
Обоє батьки піклуються про дітлахів. Вони навчають їх самостійно полювати, коли цуценятам виповнюється приблизно півроку.
Молоді тварини можуть залишатися поруч із батьками майже до кінця першого року свого життя. Потім вони або залишаються разом з ними надалі та доглядають за іншим послідом, або відокремлюються та живуть самостійно.
Цікавий факт! Самиці шакала стають статевозрілими у віці 1-го року, а самці – в 2 роки. Проте поруч із батьками вони можуть жити до 1,5-2 років та допомагати їм виховувати наступних малюків.
Хижаки та загрози для шакалів
Ці тварини мають декілька природніх ворогів. До них належать орли, леопарди та гієни. Всі вони володіють великою швидкістю переміщення та значною силою, що дозволяє їм легко впіймати молодого шакала. Цуценята, які граються поза межами свого лігва, найчастіше за все стають здобиччю орла.
Конкурентами за їжу для шакалів можуть виступати ракуни, очеретяні дикі коти, вовки та каракали. В окремих регіонах ці тварини можуть гинути при пожежах та від нестачі їжі під час холодних зим.
Інколи шакали забираються на території приватних фермерських господарств, де їх відстрілюють фермери. Іншою загрозою для цих тварин є втрати середовища існування через освоєння та забудівлю значних територій.
Також шакали можуть захворіти на сказ. Поранена або стара тварина має високі шанси стати легкою здобиччю для хижаків. В дикій природі шакал живе від 8 до 10-12 років. Проте чимало цих тварин гине ще в перші декілька тижнів та в перший рік свого життя. В умовах зоопарку шакал може прожити до 16 років.
Популяція шакала звичайного в Індії становить понад 80 тисяч особин. Достовірних даних щодо цих тварин в інших місцях існування немає. Тим не менш, вважається, що популяція шакала звичайного в цілому зростає. Ці тварини легко адаптуються до нових умов, тому їхній природоохоронний статус викликає найменше занепокоєння.