Летюча білка або білка-летяга – дивовижний ссавець, що має здатність до планерування. Зовні вона трохи схожа на вивірку звичайну, проте здатна літати. В світі існує чимало видів летючих білок, серед яких найбільш відомі політуха та літяга. Ці маленькі гризуни дивують своєю здатністю польоту до 40 км/год та вмінням планерувати на відстань до 50 м.
Летюча білка (політуха та літяга) – класифікація та наукова назва
Летюча білка – маленький гризун із родини Вивіркові (Sciuridae). Тобто вона не лише схожа на вивірку звичайну, але є її віддаленою родичкою. Проте на відміну від неї, летюча білка є представником триби Політухові (Pteromyni). Остання налічує більш, ніж 40 родів. Всі їхні представники мають здатність до польоту у вигляді планерування чи ширяння.
Найбільш відомі летючі білки належать до родів Політуха (Pteromys) та Літяга (Glaucomys). Кожен з них об’єднує по 2 види. До першого роду належать політуха сибірська або звичайна (Pteromys volans) та політуха японська (Pteromys momonga). До іншого роду відносяться літяга північна (Glaucomys sabrinus) та літяга південна (Glaucomys volans).
Наукова назва політухи – Pteromys складається із двох грецьких слів. «Ptero» перекладається як «крило», а «myini» – як «маленький». Тобто дослівно білка-летяга із роду Політуха має назву «маленьке крило». Пов’язано це з характерним виглядом тварини при польоті, коли вона нагадує невеличкий планер.
Наукова назва літяги – Glaucomys перекладається як «блакитно-сіра миша». Пов’язано це зі схожим виглядом та характерним забарвленням представників цього роду.
Взагалі, найчастіше за все, саме до представників цих двох родів застосовують назву «летюча білка» або ж «літяга» чи «білка-летяга». Проте кожен з них має як певну схожість, так і свої відмінності.
Цікавий факт! У 2018 р. в іспанській Каталонії палеонтологи виявили найдавнішу скам’янілість білки-летяги. Вважається, що її вік становить 11,6 млн. років.
Як виглядає летюча білка – політуха та літяга?
Летючі білки мають плаский хвіст, 4 маленькі лапки та довгі вуса. Останні слугують їм своєрідним навігатором під час польоту вночі, допомагаючи не натикатися на предмети. Подібно до ховраха та вивірки, летюча білка має гострі зуби, здатні відкривати волоські та інші види горіхів.
Найбільш характерною рисою зовнішнього вигляду білки-летяги є наявність пухнастої мембрани або складки шкіри, що зветься патагіум. Вона розташована з обох боків тіла тварини, між передніми та задніми лапами.
При польоті мембрана білки-летяги набуває форми квадрату, що дозволяє тварині ковзати між гілками дерев. Найбільші представники триби Політухові можуть мати ще додаткову мембрану між задніми лапами та хвостом.
Летюча білка (політуха, літяга) має великі темні очі. Вони здатні пропускати багато світла та дозволяють тварині бачити оточення при полюванні вночі.
Тіло летючої білки вкрите густим та м’яким хутром, яке має переважно двокольорове забарвлення. Спина та хвіст зазвичай темні, а черевце – світле. Політуха звичайна має сріблясто-сіре забарвлення верхньої частини тіла та білий низ. У політухи японської спина сіро-коричнева, а черевце – біле.
Хутро у літяги більш пише, м’яке та шовковисте. Забарвлення може значно відрізнятися залежно від підвиду та місця існування. Проте, як і у політухи, прослідковується тенденція до більш темного верху (переважно коричневі відтінки) та світлого низу (від кремового до жовтуватого чи сірого кольору).
Цікавий факт! Хутро літяги має флуоресцентний рожевий відтінок, який відрізняється на спині та черевці.
Розміри летючої білки – політухи та літяги
Взагалі, летюча білка – досить маленький гризун, менший за вивірку звичайну. Довжина тіла політухи японської сягає 14-20 см, а хвоста – 10-14 см. Вага цього маленького летючого гризуна становить від 150 до 220 г.
Політуха звичайна також є невеликою твариною. Довжина тіла в неї сягає 12-22 см, а хвоста – 11-13 см, тоді як вага становить до 170 г.
Довжина тіла у літяги південної сягає 12-14 см, а хвоста – 9-11 см. Вага становить до 190 г. У порівнянні з нею літяга північна трохи більша. Довжина тіла в неї становить 27-35 см, хвоста – 12-16 см, а вага – 100-200 г.
Цікавий факт! Гігантська летяга – найбільша летюча білка в світі. Довжина тіла (без врахування хвоста) в неї становить 60 см, а вага – приблизно 4,5 кг.
Білка-летяга та карликова сумчаста летяга – яка різниця?
Летюча білка та карликова сумчаста летяга (цукровий посум) зовні дуже схожі. Обидві тварини мають тіло, як у вивірки, та складки шкіри, що дозволяють їм ковзати по повітрю. Проте є й певні відмінності.
Карликова летяга (Petaurus breviceps) – сумчастий ссавець, що мешкає лише в Австралії. Політухи та літяги належать до ряду гризунів та мешкають в Європі, Азії та Північній Америці. Цукрові посуми носять дитинчат у сумці, а малюки білки-летяги залишаються в гнізді.
Поведінка та спосіб життя летючої білки – політухи та літяги
Незважаючи на свою назву, летюча білка не літає так, як птах або кажан. Натомість вона ковзає або дрейфує у повітрі. При цьому білка-летяга здатна змінювати напрямок польоту на 90 градусів. Середня відстань планерування в неї становить 19 м, а максимальна – 90 м.
Політухи та літяги більшу частину часу проводять на деревах. Таким чином ці маленькі тварини більш захищені від хижаків. При пересуванні по землі білка-летяга зазвичай ховається від хижака, а не намагається втекти від нього.
Дорослі та молоді тварини живуть у гніздах родинними групами (до 8-х особин). Летючі білки (особливо південні види) дуже полюбляють тепло. Тому взимку при холодах вони виживають, тулячись один до одного на дереві або в гнізді.
Летючі білки – літяги та політухи є виключно нічними тваринами. Саме тому їх дуже рідко можна побачити вдень. Зазвичай ці тварини залишаються активними цілий рік. Лише літяги південні під час дуже суворих зим можуть впадати в сплячку.
Летюча білка має доволі складну систему цвірінькання та гавкоту, яку використовує для спілкування з подібними собі. Вона може видавати пронизливі звуки під час планерування між деревами. Така вокалізація використовується для попередження інших білок-летяг або для розпізнавання членів своєї групи.
Через невеликі розміри тіла летюча білка дуже вразлива для багатьох хижаків. Саме тому вона зазвичай ховається та намагається уникнути небезпеки. Якщо політуха чи літяга буде затиснута в кут або відчує неможливість втечі, то швидше за все вона вкусить хижака, щоб все ж збігти від нього.
Де живе летюча білка – політуха та літяга?
Летючі білки мешкають на теренах Азії, Європи та Північної Америки. Політухи належать до євразійських різновидів триби Політухові. Літяги – ендеміки Північної Америки.
Політуха звичайна зустрічається на теренах Європи та Азії. До ареалу її розповсюдження належать Сибір, Монголія, Корейський півострів, острів Хоккайдо в Японії та переважна більшість країн на півночі Східної Європи.
Летюча білка політуха звичайна мешкає переважно в ялинкових лісах, де є значна кількість листяних дерев. Свої гнізда вона розташовує в дуплах, що залишилися після дятлів. В гірській місцевості політуха звичайна може зустрічатися до відмітки у 2500 м.
Політуха японська – ендемік японських лісів. Вона зустрічається виключно в Японії, але її немає на Хоккайдо. Субальпійські та хвойні ліси – типове середовище існування цієї летючої білки. Подібно до своїх європейських родичів, ці політухи селяться в дуплах дерев (зазвичай – ялини чи сосни). Свої гнізда вони вистилають лишайниками та мохом.
Літяга північна зустрічається в Канаді та Сполучених Штатах. Зазвичай вона оселяється в дуплах дерев в хвойних та змішаних лісах, а іноді – в листяних та прибережних.
До ареалу розповсюдження літяги південної належать Сполучені Штати та Канада, а також Мексика, Гватемала та Гондурас. Ця летюча білка віддає перевагу листяним та змішаним лісам. Іноді вона зустрічається в старих садах. У якості домівки літяга південна може використовувати покинуті гнізда вивірок та дупла дятлів.
Цікавий факт! У наукових працях зустрічаються згадки про існування політухи в північних регіонах України у 18-му та на початку 20-го ст.
Що їсть летюча білка – літяга та політуха?
Ці тварини – всеїдні. Вони харчуються комахами, квітами, ягодами, пташиними яйцями, горіхами, грибами та фруктами. Летюча білка має доволі різноманітний раціон та їсть те, що доступно в її середовищі існування. За день ця маленька тварина повинна з’їсти приблизно 10 грамів їжі.
Політуха звичайна віддає перевагу горіхам, шишкам та хвої взимку. Влітку вона харчується переважно ягодами, насінням та молодими гілками. Раціон політухи японської складається із насіння, бруньок, гілок та листя.
Літяга північна харчується переважно грибами та лишайниками. Іноді її раціон доповнюють насіння, плоди, горіхи та комахи. Літяга південна має найбільш різноманітне харчування, що залежить від пори року. Навесні вона споживає переважно комах, а в інший час – насіння, горіхи, фрукти.
Також літяга південна може доповнювати свій рослинний раціон пташиними яйцями та навіть пташенятами і падлом. Для цих летючих білок властиве створення запасів на зиму. За сезон одна літяга південна може зібрати до 15 тисяч горіхів.
Розмноження та життєвий цикл білки-летяги
Летючі білки (політухи, літяги) розмножуються двічі на рік. Сезон розмноження в них триває з січня по квітень та з червня по серпень. Під час шлюбного сезону самці ганяються за самицями по деревах у грайливій манері.
Самиця політухи виношує від 1-го до 6-ти білченят (найчастіше – 2-3) протягом 4-х тижнів. Літяга виношує дитинчат трохи довше – приблизно 40 днів. В неї на світ з’являється від 2-х до 6-ти малюків (найчастіше – 3-4).
Довжина тіла у малюків білки-летяги становить приблизно 6 см (разом з хвостом). Тобто вони не більші за палець людини. Білченята народжуються сліпими, глухими та без шерсті. Це робить їх дуже вразливими перед хижаками. Тому перший час мати полишає їх, лише коли йде на пошуки їжі.
На 3-4-й день життя білченята білки-летяги вже мають слух, а на 25-й день – відкривають очі. Протягом перших 2-х (у літяги) або 3-х (у політухи) місяців вони харчуються материнським молоком.
У віці 4-х місяців білченята вже здатні самостійно знаходити їжу та виживати. Проте до півроку вони ще можуть жити поруч із матір’ю. Статевозрілими летючі білки стають у віці від півроку до року.
Хижаки та загрози для летючої білки
В дикій природі летюча білка – політуха або літяга живе до 5-6 років, а в умовах зоопарку – до 10-15 років. Незважаючи на здатність до польоту, ці маленькі гризуни досить вразливі перед хижаками.
Зазвичай на білку-летягу полює чимало тварин, що здатні лазити по деревах. До них належать змії, рисі, куниці, ракуни (єноти), горностаї, лісові коти та навіть домашні кішки. Крім того, політухи та літяги нерідко стають здобиччю хижих птахів (сов, яструбів).
Люди також становлять загрозу для цих тварин, бо іноді відловлюють їх, щоб продати у якості екзотичного домашнього улюбленця. Крім того, летючі білки стикаються з втратою свого середовища існування через вирубку лісів.
Достовірно невідомо, якою за чисельністю є популяція білки-летяги в дикій природі. Відомо лише, що в окремих районах ареалу існування кількість цих тварин є стабільною, а в інших – має тенденцію до зменшення. Також доволі різними можуть бути дані по окремим видам летючої білки.