Гепард стрункий – велика та могутня дика кішка, яка колись була поширена по всій Африці та Азії, та навіть подекуди в Європі. Він відомий як найшвидший наземний ссавець у світі, що протягом короткого часу здатен розвивати швидкість понад 96 км/год.
Гепард стрункий – класифікація та наукова назва
Гепард – хижий ссавець підряду Котовиді, родини Котові (Felidae). Спочатку він класифікувався як представник підродини Гепардові (Acinonychinae) через унікальну тілобудову та короткий швидкісний біг під час полювання. Проте наразі гепард належить до підродини Малі кішки (Felinae), бо науковці встановили родинний зв’язок цих хижаків з пумами та ягуарунді.
Цей швидкісний хижий ссавець є єдиним живим представником роду Гепард (Acinonyx). Також до цього роду належать 3 вимерлі види цих тварин, що мешкали ще за часів пліоцену.
Проте у період з 18 до 20 ст. вважалося, що існує низка різновидів та підвидів цих хижаків. За сучасною класифікацією гепард стрункий має 4 підвиди – 3 африканські та 1 азійський.
Наукова назва гепарда стрункого – Acinonyx jubatus. Перша її складова походить з грецької мови та означає «кігті, що не рухаються». Друга її складова у перекладі з латинської мови означає «той, що має гриву». Пов’язано це з наявністю сірої гриви у малюків гепардів.
Загалом назва «гепард» походить від поєднання двох італійських слів «кіт» та «леопард», яке своєю чергою закріпилося у французькій мові. У давнину щодо цієї хижої тварини нерідко застосовувалося найменування «мисливський леопард». Англійська назва гепарда – «cheetah» походить з мови хінді, та у перекладі зі санскриту означає «плямистий».
Цікавий факт! Київського князя Святослава Ігоровича у літописах часто йменують пардусом. Саме ця назва на Русі означала гепарда.
Як виглядає гепард? Опис тварини
Гепард має довге струнке тіло, вкрите грубим жовтуватим хутром з дрібними чорними плямами. Довгий хвіст допомагає цього хижаку зберігати рівновагу та швидко змінювати напрямок бігу. Він має кільцеві відмітини та завершується білим кінчиком.
Голова у гепарда округла, невелика, з високо посадженими очима та невеликими округлими вухами. Також цей хижак має характерні чорні «сльози», які проходять від внутрішнього ока, вздовж носа та вниз до зовнішньої сторони рота. Вважається, що такий візерунок у гепарда створює захист від засліплення яскравим сонцем.
Довжина тіла гепарда становить 1,1-1,5 м, тоді як хвоста – 60-80 см, а висота у плечах – 67-94 см. Важать ці хижі ссавці від 21 до 72 кг – залежно від підвиду та статі (самці важчі та більші за розмірами).
На потилиці у гепарда є невелика грива довшого волосся, яка найбільш помітна у дитинчат. Забарвлення хутра може варіюватися залежно від місця існування від блідо-жовтого та жовтуватого до темно-коричневого, сірого чи палевого.
Підвиди гепардів дуже незначно відрізняються за забарвленням, і їх найлегше розрізнити за ареалом існування. Проте однією з найбільш характерних відмінностей між ними є те, що забарвлення їхнього хутра змінюється залежно від середовища.
Гепарди, які мешкають у більш посушливих пустельних регіонах, зазвичай світліші та мають менші плями, ніж ті особини, які бродять південноафриканськими саванами. Останні темніші, трохи більші та мають більші плями.
Цікавий факт! Королівський гепард має м’яке та довше хутро, а також темні смуги, окрім плям. Однак, це не окремий вид, а нетиповий різновид, у якого внаслідок генної мутації спинні плями злилися у смужки.
Риси пристосування гепарда до швидкого бігу
Гепард вважається найшвидшою наземною твариною. За різними даними, його швидкість переміщення за короткочасного бігу становить від 80 до 112 км/год.
Надзвичайна швидкість гепарда зумовлена багатьма чинниками, зокрема сильними та потужними лапами та неймовірно гнучким та м’язистим хребтом. Хоча цей хижак здається доволі тендітним на вигляд, він має доволі розвинені м’язи та майже не має жирових відкладень. Його довгі та тонкі ноги мають товсті підошви, а кігті – міцні, тупі та лише трохи зігнуті.
Усе це дозволяє цьому ссавцю бути не лише дуже швидким, але й неймовірно спритним. Гепард також має не висувні кігті, які забезпечують краще зчеплення на високій швидкості.
Підвиди гепарда з фото та описом
Східноафриканські гепарди (Acinonyx jubatus jubatus)
Цей підвид гепардів зустрічається у Східній Африці, зазвичай у саванах Танзанії, Кенії, Уганди. Переважна більшість його популяції населяє заповідні території Серенгеті та Масаї-Мара.
Східноафриканські гепарди вважаються найбільшими у своєму роді. Довжина тіла у них сягає 1,1-1,35 м, а вага – у межах 70-75 кг. Найбільші особини зустрічаються на теренах Кенії.
У порівнянні з іншими підвидами східноафриканські гепарди мають найбільш витончене тіло. Забарвлення хутра у них варіюється від блідо-жовтого до коричневого.
Також представники цього підвиду мають чимало круглих чорних плям, інколи – навіть на шиї та грудях. Хвіст має 4-14 темних кільцевих відмітин.
Північно-східноафриканський гепард (Acinonyx jubatus soemmeringii)
Цей підвид гепардів мешкає у Північно-Східній Африці. Він поширений у саванах та посушливих регіонах Північного Судану, Чаду та півночі ЦАР. Загалом ці гепарди нагадують представників східноафриканського підвиду.
Вони також доволі великі, мають жовтувато-плямисте, порівняно товсте та грубе хутро. Черево у представників цього підвиду переважно біле, але горло та груди мають деякі темні плями.
Вважається, що північно-східноафриканські гепарди мають найтемніший колір хутра. Вони також відрізняються найбільшим розміром голови у порівнянні з іншими підвидами.
«Сльозні» візерунки у цих гепардів доволі непостійні, найбільш потовщені біля роту. Розмір плям на тілі значно менший, ніж в інших підвидів, але за кількістю їх значно більше.
Північно-західноафриканські гепарди (Acinonyx jubatus hecki)
Цей доволі рідкісний підвид гепардів зустрічається у пустелях Сахара та Сахель. Його можна зустріти на північному сході Малі та у південно-центральній частині Алжиру. Популяція північно-західноафриканського гепарда становить менш ніж 250 особин. Цей підвид занесений до Червоної книги.
Північно-західноафриканські гепарди значно відрізняються від інших підвидів. Вони мають значно коротше та майже біле хутро з темними плямами на спині та світло-коричневими на ногах.
Обличчя майже не має плям, а «сльозні» візерунків найчастіше за все відсутні. За розмірами тіла цей підвид гепардів доволі поступається іншим.
Азійський гепард (Acinonyx jubatus venaticus)
Цей підвид гепардів також відомий як іранський (перський), індійський чи мисливський. Раніше він був доволі поширений у різних регіонах Ближнього Сходу та Індії.
Наразі азійський гепард зустрічається лише у горах Центрального Ірану. Його популяція станом на 2016 р. налічувала лише 43 особини.
Зовні азійський гепард майже не відрізняється від типового африканського. Довжина тіла у нього сягає 1,1-1,5 м, а висота – 70-85 см, тоді як вага – 40-60 кг.
Азійські гепарди мають палево-жовте хутро з безліччю дрібних чорних плям. Шия у них товстіше, а ноги коротше, ніж в африканських підвидів.
Поведінка та спосіб життя гепарда
Гепарди – унікальні африканські котові насамперед тому, що вони найбільш активні вдень. Це дозволяє їм уникати конкуренції за їжу з боку інших великих хижаків, таких як леви та гієни, які полюють переважно прохолодними ночами. Проте найбільш активні ці хижаки вранці та надвечір.
Гепарди також є одними з найбільш товариських видів диких кішок. Самці часто бродять невеликими групами, зазвичай зі своїми братами та сестрами. Як не дивно, більш самотніми є самиці, за винятком приблизно 18 місяців, коли вони доглядають за малюками.
Гепарди – жорстко територіальні тварини. Вони патрулюють великі території та часто перекривають територію інших родичів та навіть левів. При цьому самиці контролюють набагато ширші терени, ніж самці.
Хоча гепарди не ревуть, як леви, вони видають різні звуки, включаючи високий вереск, який можна почути на відстані понад 1,6 км. Подібно до всіх малих кішок, ці хижаки можуть муркотіти, особливо голосно під час відпочинку або при догляді один за одним.
ТОП-10 цікаві факти про гепарда
- Гепард за 3 секунди розвиває швидкість до 112 км/год.
- Плями для кожного гепарда є унікальними, як і смуги у зебри. Вони дозволяють цим хижакам краще маскуватися під час полювання.
- Більшу частину свого життя гепарди відпочивають. Вони рухаються лише 12% доби.
- За один стрибок під час руху гепард долає приблизно 7 м.
- Серед інших хижих котячих гепард є найслабшим. Він має доволі слабку щелепу та невеликі зуби.
- Налякані чи незадоволені гепарди видають шипіння, а от гарчати вони не вміють.
- Якщо 10 спроб поспіль вполювати здобич завершуються невдачею, то гепард може померти від голоду.
- Зазвичай у середньому кожна друга спроба здобути здобич завершується для гепарда успіхом.
- Якщо гепард не доїв одразу здобич, то він ніколи не буде вже до неї повертатися.
- Як приручених мисливських тварин гепардів використовували для полювання ще у Стародавньому Єгипті та Римі.
Де живе гепард та яке його середовище існування?
У давнину гепарди мали величезний ареал існування, що охоплював низку континентів. Наразі вони зустрічаються переважно в Африці на південь від Сахари. Також невелика популяція гепардів мешкає в Ірані.
На теренах африканського континенту 3 підвиди цих хижаків. Найбільша популяція диких гепардів знаходиться у Намібії. Також ці тварини доволі поширені в окремих частинах на сході та півдні Африки. Азійський гепард зустрічається лише у центральній частині Ірану.
Савани – типове середовище існування гепардів. Проте ці хижаки зустрічаються також у пустелях, сухих лісах, серед трав’янистої та у гірській місцевості, за умови, що там є достатньо води та запасів їжі. Азійський гепард населяє пустельне середовище.
Що їсть та як полює гепард?
Гепард має винятковий зір, тому при полюванні спочатку вистежує свою здобич з відстані 10-30 м, а потім переслідує її. Нерідко ці хижаки тягнуть впольовану тварину до схованки, щоб її не захопили інші. Гепард робить так, бо після бігу йому потрібен час, щоб охолонути перш ніж поласувати здобиччю.
Ці хижаки полюють на великих травоїдних тварин, включаючи джейранів та низку великих видів антилоп, таких як гну, а також зебр та менших ссавців (наприклад, зайців). Проте точний раціон гепарда залежить від місця його існування. Напевно відомо лише, що ці хижаки ніколи не харчуються падлом.
Цікавий факт! Попри свій лютий вигляд, гепарди були приручені місцевими мешканцями протягом тисячоліть. Приручених тварин селяни використовували для полювання на їжу.
Розмноження гепардів
Гепарди не мають певного сезону розмноження, та можуть розмножуватися протягом року. Головну роль у цьому для самців відіграє наявність поблизу доступних самиць, тоді як останні є більш залежними від наявності здобичі.
Самиця гепарда народжує від двох до п’яти-восьми (у середньому – 2-3) малюків, яких виношує протягом приблизно 3-х місяців. Дитинчата народжуються сліпими та неймовірно вразливими. Вони важать приблизно 150-400 г.
У лігві серед густої рослинності або скель дитинчата гепарда проводять перші 8 тижнів життя. За цей час самиця може перенести їх до нової схованки. Малюки відкривають очі протягом 4-11 днів. Ходити вони починають наприкінці другого тижня життя.
Перші 3-6 місяців малюки годуються материнським молоком, а потім починають їсти м’ясо, супроводжуючи матір на полюваннях. Більшість навичок полювання молоді гепарди отримують, граючись зі своїми братами та сестрами.
Вони залишаються поряд з матір’ю від 18 місяців до 2-х років, а потім полишають її, щоб знайти власну територію. Помітна грива у них зникає на 3-й місяць. Статевої зрілості гепарди досягають приблизно у 1,5 року.
На жаль, до 75% дитинчат гепарда гине у перші 3 місяці життя. Мати щодня залишає їх, щоб знайти їжу, через що малюки дуже уразливі перед хижаками. Саме це є однією з головних причин різкого скорочення чисельності гепардів.
Якщо ці тварини виживають у молодому віці, то можуть прожити до 10-12 років, але в середньому живуть до 6-8 років. Тривалість життя гепарда у неволі може сягати до 17-19 років.
Хижаки та загрози для гепардів
Дорослий гепард є панівним хижаком у своєму середовищі існування. Тому інші великі хижаки сприймають його скоріше як конкурента, ніж потенційну здобич.
Однак дитинчата гепардів надзвичайно вразливі, особливо у перші 3-4 місяці життя, коли мати періодично змушена покидати їх заради полювання. У цей час вони можуть стати здобиччю левів, леопардів або гієн, а також великих хижих птахів (орлів, грифів тощо).
Пожежі, голод, хвороби через несприятливі погодні умови – головні причини загибелі молодих гепардів, окрім полювання на них хижаків. Для дорослих тварин найбільшою загрозою є втрата природного середовища існування та велика конкуренція за здобич.
До уваги! Смертність дитинчат гепарда є найвищою серед диких кішок, на яких люди не полюють.
Популяція гепардів
Гепарди – одні з найбільш вразливих диких кішок Африки. Чисельність їхньої популяції залежить переважно від зростання людських поселень, які все частіше зазіхають на рідні місця існування цих хижаків.
Наразі гепард класифікується як уразливий вид, якому загрожує зникнення у дикій природі у найближчому майбутньому. Втрата середовища існування разом зі збільшення природних парків, де мешкає велика кількість хижаків-конкурентів, призвели до різкого скорочення його популяції.
За оцінками, наразі у дикій природі залишилося від 7000 до 10 000 гепардів. Проте їхня кількість в зоопарках по всьому світу зростає. У дикій природі найменшою є популяція азійських гепардів, яка становить приблизно до 60 особин.