Північний олень або карибу – найбільш відома тварина арктичної тундри. За легендою, саме він тягне санчата Санта-Клауса, тому є невід’ємним символом Нового року. Також північні олені відомі тим, що здійснюють найдовші серед наземних тварин міграції у пошуках їжі.
Північний олень або карибу – класифікація та походження назви
Північний олень – ссавець ряду Парнокопитні. Він є представником родини Оленеві та єдиним видом роду Північний олень (Rangifer).
Розрізняють північноамериканські та євразійські підвиди північного оленя. Саме перших з них (тих, що живуть в Північній Америці) звуть карибу. Також ще існує свальбардський підвид, що є ендеміком островів архіпелагу Свальбард.
До північноамериканських підвидів належать лісний та тундровий карибу, карибу Пірі, Гранта та вимерлий карибу Доусона. Дикий північний олень є типовим євразійським підвидом. Також до цієї групи ще належать лісовий або фінський, новоземельський та нині вимерлий арктичний північний олень.
В Північній Америці ці тварини відомі під назвою карибу, тоді як у Європі їх звуть північними оленями. Проте інколи першу назву використовують для всіх диких тварин цього роду, а другу – для одомашнених особин.
Наукова назва північного оленя чи карибу – Rangifer tarandus. Обидва слова мають однакове значення, яке у перекладі звучить як всім відома назва цієї тварини.
Існує 1 свальбардський, 3 євразійські та 4 північноамериканські підвиди північного оленя.
Як виглядає північний олень?
Представники цього роду входять в п’ятірку найбільших оленів у світі, в якій займають 5-е місце за габаритами. Довжина тіла у північного оленя становить 1,85-2,2 м, а висота у плечах – 0,8-1,2 м. Самці важать від 70 до 150-170 кг, а самиці – у межах 40-100 кг.
Слід зазначити, що габарити тіла північного оленя можуть значно відрізнятися залежно від місця існування тварини. Північні олені, що живуть далі на південь, зазвичай більші за тих, що мешкають у найбільш північних регіонах. Проте самці зазвичай завжди більші за самиць. Відомо, що вага найбільших карибу іноді сягає до 300 кг.
Як у багатьох інших тварин, що живуть у холодному кліматі, кінцівки у північного оленя зменшені в розмірі. Вуха та хвіст маленькі, що сприяє запобіганню надмірній втраті тепла. Тіло міцне й м’язисте, але ноги короткі, що надає північному оленю кремезного, компактного вигляду.
Шерсть надзвичайно густа та забезпечує чудову теплоізоляцію в умовах низьких температур арктичних і субарктичних регіонів, які населяє карибу. Вона здебільшого коротка, але навколо голови та шиї значно довша, що утворює виразну гриву з волосків.
Забарвлення хутра північного оленя коливається від блідо-кремового до темно-коричневого залежно від ареалу розповсюдження. Лісові підвиди мають темно-коричневий колір хутра, тоді як Гренландії ці тварини майже білі. Зазвичай нижні частини мають світліший колір, ніж верхні частини.
Шерсть у північного оленя світлішає взимку (зазвичай – сіра) та темнішає влітку (зазвичай – коричнева). Голова та груди переважно білі, за винятком волохатої морди, яка зазвичай коричневого кольору.
Це цікаво! У Північній Америці найпівнічнішим підвидом є карибу Пірі – відносно невеликий олень з білуватою шерстю. Він зустрічається на високоарктичних островах на півночі Канади. Лісові карибу відносно невеликі та мають коричневе забарвлення хутра. Вони зазвичай здійснюють довгі сезонні міграції (до 1000 км).
Роги північного оленя (карибу)
Ця тварина є єдиним видом оленів, у яких самиці мають такі ж самі роги, як і у самців. Вважається, що це є еволюційним пристосуванням північних оленів. Роги для них є дуже важливими при виживанні у суворому кліматі.
Завдяки ним, тварини мають змогу зішкрябати сніг із землі, та відшукувати рослинність під ним. Крім того, самиці північного оленя використовують роги для захисту дитинчат від хижаків.
Розмір і форма ріг у карибу можуть значно відрізнятися в залежності від місця існування. Проте у самиць вони зазвичай трохи тонкіші та менш розгалужені й кремезні, ніж у самців.
Взагалі роги північного оленя мають форму довгої вигнутої дуги – спочатку назад, а потім знову вперед. Вони можуть мати різну кількість зубців. Їхня довжина може сягати понад 1,3 м у самців та приблизно 50 см – у самиць, а вага становить до 15 кг.
Роги у північного оленя ростуть прямо з черепа. Вони мають головний пучок та кілька гілок або зубців, які ростуть із лобових кісток черепа. Іноді також є маленькі гілочки або корчі.
Роги північного оленя вкриті тонкою шкірою («оксамитом»), яка у самців зникає під час сезону гону. Ці парнокопитні ссавці втрачають їх щороку та знову відрощують, покриваючись оксамитом, який з часом скидається.
Роги у самців північного оленя починають рости у лютому, а у самиць – у травні. Їхній ріст у обох завершується одночасно, проте скидають вони їх в різні пори року.
Самиці втрачають роги навесні (у травні), після народження дитинчат, а самці – пізньої осені (у листопаді), після завершення гону. Тому можна вважати, що в санчата Санта-Клауса впряжена саме самиця карибу, адже у неї в зимову пору є роги, а у самців – немає.
Цікавий факт! Порівняно з розміром тіла північний олень має найбільші та найважчі роги з усіх існуючих видів оленів.
Роги у молодих північних оленів
Роги у оленят карибу вперше з’являються на другому році життя. Спочатку вони мають вигляд маленьких волохатих бруньок, а незабаром виростають у шипи.
Повноцінні роги молодий північний олень може вирощувати протягом кількох років. Проте більш ніж імовірно, що на третій рік вони вже будуть мати роздвоєний вигляд.
Цікавий факт! Роги у дорослих північних оленів найшвидше ростуть з травня по липень і досягають найбільшого розміру в серпні.
Пристосування північного оленя до життя в Арктиці
Північні олені мають низку спеціальних пристосувань, що дозволяють їм виживати в холодному кліматі. Ці тварини мають два шари шерсті: підшерстя з тонкої м’якої вовни, яка прилягає до шкіри, і верхній шар із довгих порожнистих захисних волосків.
Повітря, що знаходиться в середині останніх, зберігає тепло тіла та допомагає зігріватися від вітру та холоду. Крім того, під шкірою утворюється товстий шар жиру, що дозволяє зберігати енергію та забезпечує ізоляцію.
Карибу – єдиний вид оленів, шерсть якого повністю покриває ніс. Ця особливість дозволяє зігрівати вхідне холодне повітря перед тим, як потрапити у легені. Крім того, дуже тонкий нюх дозволяє цим тваринам знаходити їжу, сховану під снігом, розпізнавати небезпеку та напрямок переміщення. Карибу здебільшого подорожують за вітром, щоб вловити запахи.
Шерсть на ногах у північного оленя особливо довга та нагадує проступи під копитами. Це дозволяє тварині міцно триматися на слизьких та крижаних поверхнях. Самі копита північного оленя дуже широкі, пласкі й волохаті та змінюються залежно від пори року.
Взимку вони зменшуються та стягуються, оголюючи края, щоб тварина могла врізатися в лід і сніг для зчеплення. Влітку ці подушечки стають губчастими, ідеальними для пересування заболоченними місцевостями м’якої тундри.
Крім того, копита взимку твердіють, тому північні олені не ковзають по крижаній поверхні. Завдяки всім цим особливостям вони можуть легко пересуватися по мерзлій землі, льоду, багнюці чи снігу. Крім того, копита карибу порожнисті знизу, що дозволяє тварині рити лід та сніг під час пошуків їжі.
Також північні олені мають 2 системи кровообігу. Циркуляція через ноги на 50 градусів холодніша, ніж система циркуляції решти тіла. Також ці тварини мають порожнисті волоски, що вкорінені в товстому шарі жиру та сприяють збереженню тепла під час морозів.
Голос північного оленя
Північні олені зазвичай тихі тварини, однак вони можуть голосно пирхати, видаючи звуки «хафф». Стада пирхаючих карибу можуть нагадувати за вокалізацією групу свиней.
Стада із самиць та новонароджених північних оленят особливо гучні, оскільки мати постійно спілкуються з дітлахами. Вокалізація матері та теляти зменшується за частотою та довжиною, коли оленята дорослішають.
Північні олені розмовляють один з одним за допомогою пирхання, рохкання і хриплого крику. Найбільш голосні вони в період розмноження. При цьому голос самців карибу менш гортанний та більш «повітряний», ніж у самиць.
Цікавий факт! При ходьбі копита північних оленів видають гучний клацаючий звук через те, що сухожилля ковзає по кістці стопи.
Де живе північний олень?
Північні олені поширені на півночі Голоарктичного регіону. Вони мають цикумполярний ареал поширення, тобто зустрічаються на високих широтах і багатьох довготах планети. Ці тварини живуть в північних бореальних лісах і на відкритих тундрових рівнинах Арктики та крайньої півночі.
Ареал розселення карибу по підвидам:
- лісний – раніше досить поширений вид у тайзі Північної Америки, який наразі значно скоротився;
- тундровий – подекуди зустрічається в Гренландії та є більш типовим для канадських Північно-Західних територій;
- Гранта – типовий мешканець Аляски, Юкона та Північно-Західних територій Канади;
- Пірі – мешкає на островах Нунавута та Північно-Західних територіях Канади.
Ареал розселення євразійських північних оленів по підвидам:
- дикий – мешкає в арктичній тундрі Євразії;
- лісовий (фінський) – зустрічається у Фінляндії та Карелії;
- новоземельський – має ізольовану популяцію на островах архіпелагу Нова Земля.
Дикі стада північних оленів мешкають в Північній Америці, Північній Європі та Азії. Їх можна зустріти на Алясці, в Канаді та північних штатах США, по всій Скандинавії, у Східній Європі, у Сибіру, Монголії та на півночі Китаю. Також північні олені мешкають на острові Гренландія.
Цікавий факт! Вважається, що північний олень був вперше одомашнений народами Арктики принаймні 3000 років тому (і, можливо, навіть 7000 років тому) у Північній Євразії (Лапландії). Досі він залишається єдиним видом оленів, який широко одомашнений. Домашніх карибу використовують у якості в’ючних тварин, а також вирощують для отримання молока, м’яса та шкір.
Значення північних оленів в житті саамів
Саами з Північної Європи напіводомашнили стада північних оленів з півночі Скандинавії. Ці тварини все ще вільно кочують, де їм заманеться, але за ними слідкують люди.
Кожна родина саамів володіє стадом північних оленів. Ці тварини слугують для них джерелом м’яса, шкур для теплого одягу та навіть молока. Саами – одні з небагатьох кочових народів, що залишилися в дикій природі. Їхнє виживання пов’язано зі стадами північних оленів, за якими вони стежать.
Поведінка північних оленів
Розмір та поведінка стад північних оленів залежить від місця існування. Деякі з них ведуть переважно осілий спосіб життя, залишаючись в одній місцевості цілий рік. До цього типу належать північні олені, що живуть у Норвегії.
Зазвичай північні олені подорожують, годуються та відпочивають разом протягом дня стадами від 10 до кількох сотень. Навесні вони можуть формувати чималі стада від 50 до 500 тисяч голів.
Саме вони є мігруючими та при міграціях долають дуже великі відстані. Чисельність найбільшого у світі стада мігруючих північних оленів (таймирського) становить від 400 тисяч до 1 млн. особин.
Найбільш відомі міграції цих тварин відбуваються на Алясці та в Канаді. Чисельність стад тут сягає від 28 до 385 тисяч особин. Проте саме ці північні олені відомі своїми довготривалими міграціями.
Під час міграцій північні олені часто перетинають великі озера та бурхливі широкі річки. Ці тварини є дуже вправними пловцями. Вони використовують свої широкі пласкі копита з двома пальцями як весла та можуть плавати зі швидкістю 6-10 км/год. Їх нерідко можна зустріти, перетинаючи величезну річку Юкон – третю за довжиною в Північній Америці.
Товста, наповнена повітрям шерсть допомагає їм залишатися плавучими та теплими під час плавання в крижаних водах. Відомо, що оленята карибу віком лише пару місяців плавали між островами, відстань між якими становила 2.4 км.
Міграція північних оленів
Карибу здійснюють одну з найвиснажливіших міграцій серед наземних ссавців. Стада з тисяч тварин завершують кругову міграційну подорож довжиною понад 5000 км, відвідуючи місця весняного отелення та літні та зимові місця годування.
На початку весни карибу утворюють великі стада та повільно рухаються на північ до традиційних місць отелення та подалі від бореальних лісів. Зазвичай стада із самиць та однорічних оленят з попереднього сезону пологів першими починають міграцію. Після народження цьогорічних телят карибу продовжують рух на північ до нових місць годівлі в тундрі, де вони розсіюються та проводять літо.
З наближення осені тварини знову починають збиратися в стада та рухаються на південь, щоб знайти притулок від сурової зимової погоди. Досягнувши тайги, де снігового покриву менше, ніж у тундрі, вони розсіюються і намагаються знайти притулок та їжу під деревами.
У порівнянні з карибу євразійські північні олені є менш міграційними. Під час міграцій ці тварини здатні переміщуватися зі швидкістю 80 км/год.
Причини міграції північних оленів
На міграційну поведінку цих тварин впливають два основні фактори. По-перше, влітку тундра оживає, і тут є чимало рослинності, яку можуть споживати північні олені. Рухаючись на північ, карибу може скористатися всією цією їжею, яка не приваблює інших тварин.
Іншим фактором, що змушує північних оленів рухатися на північ, є численні повітряні паразити, які з’являються з початком весни та дуже дошкуляють їм. Мошки кусають карибу і намагаються висмоктати їхню кров, що може призвести до значного ослаблення тварин.
Щоб уникнути цього, північні олені рухаються на північ, де прохолодніше. На відкритих рівнинах сильніший вітер сприяє здуванню надоїдливих комах.
Цікавий факт! Деякі північні олені щодня долають від 15 до 65 км у тому самому районі. Інші з цих тварин двічі на рік великими стадами мігрують на 1200 км.
Що їсть північний олень (карибу)?
Ці тварини – травоїдні, жуйні. Для їжі вони обирають найкращі рослини, багаті поживними речовинами. Це дозволяє північним оленям отримати достатньо енергії, щоб продовжувати пошук їжі та залишатися в теплі.
Взимку ці тварини харчуються одним типом лишайників, відомий як кладонія оленяча (Cladina rangiferina), та грибами, які знаходять під снігом. Оленячий мох має надзвичайно високий вміст вуглеводів і достатню кількість вітамінів та білка. Саме тому така зимова їжа надає чимало енергії.
Влітку раціон північного оленя набагато різноманітніший та складається з різних трав та трав’янистих рослин. Ці тварини можуть їсти мох, папороті, трави, пагони та листя чагарників і дерев (особливо верби та берези).
Цікавий факт! Північні олені – єдині ссавці, які можуть бачити ультрафіолетове світло. Ця особливість зору дозволяє їм чіткіше помічати їжу та хижаків у яскравому світлі Арктики.
Подібно до інших оленів та великої рогатої худоби, карибу має чотирикамерний шлунок. Ці тварини здатні перетравлювати міцні, волокнисті рослини та лишайники, що містять целюлозу та складають більшу частину їх раціону. Коли карибу їсть, то їжа потрапляє до першого шлунку. Там вона подрібнюється на дрібні шматочки – жуйку, що зберігається для наступного прийому їжі.
За рахунок споживання значної кількості рослинності, північні олені збільшують своє внутрішнє тепловироблення, що запобігає замерзанню в сурових кліматичних умовах. Спеціальний фермент у їхньому шлунку розщеплює лишайники – багату енергією їжу, що надає тваринам сил взимку.
Дорослий північний олень за день з’їдає до 5-6 кг рослинності за умови, якщо її вдосталь. У середньому щоденний раціон цієї тварини повинен складати до 4-8 кг їжі. Проте за період гону самці втрачають до 25% ваги свого тіла.
Цікавий факт! При утриманні в зоопарках карибу годують сіном люцерни, акацією та печивом з низьким вмістом крохмалю та високим вмістом клітковини.
Розмноження північних оленів (карибу)
Гін у північних оленів приходиться на період між вереснем і жовтнем залежно від місця існування. Він триває лише кілька днів. Точний час цього щорічного ритуалу залежить від широти, на якій живуть північні олені.
Після того, як самці стирають оксамит зі своїх рогів, їхнє тіло продовжує готуватися до гону. Шия у них роздувається, під нею росте шерсть, а живіт втягується. Самці намагаються зібрати разом невелику кількість самиць, з якими потім зможуть спаровуватися. За право володіння гаремом вони борються із суперниками.
Північні олені борються, зчепивши роги та намагаючись відштовхнути один одного. Зазвичай найсильніший з них стає переможцем у цій боротьбі та заволодіває невеликим гаремом самиць. Битви під час гону можуть призводити до серйозних травм та навіть загибелі самців. Якщо зчепившись рогами, самці не зможуть розблокуватися, то обидва помруть від голоду.
Успішні самці північного оленя можуть спаровуватися за сезон розмноження із 15-20 самицями. На відміну від інших видів оленів, вони не контролюють гарем. Замість того вони стежать за простором навколо себе та не дозволяють іншим самцям спаровуватися зі «своїми» самицями. У період гону самці перестають їсти і втрачають значну частину своїх запасів організму на спаровування.
Оленята північного оленя (карибу)
Вагітність у самиці карибу триває 210-240 днів (7,5 місяців). Зазвичай на світ з’являється лише одне оленя. Більшість молодняку народжується в травні або червні.
При народженні оленята північного оленя важать приблизно 5 кг, а вже к жовтню їхня вага досягає 35 кг. Вони здатні ходити вже через годину після появи на світ та через 5-7 годин можуть слідувати за матір’ю.
Молоко самиці північного оленя особливо насичене і містить багато жирів, щоб підтримувати оленят у суворому кліматі. Воно містить 22% вершкового жиру та 10% білка та вважається одним із найпоживніших видів молока, яке виробляють будь-які наземні ссавці.
Матері вигодовують молодняк протягом 4-6 місяців. Проте оленята північного оленя починають їсти тверду рослинну їжу вже за тиждень після народження. Статева зрілість у них настає у віці від 1,5 до 3,5 років (у середньому – 2-х років).
Цікавий факт! Самиця карибу дає до двох чашок молока на день. У країнах Північної Європи з цього продукту від одомашнених тварин виготовляють солодкий сир.
Тривалість життя та вороги північного оленя
Максимальна тривалість життя диких північних оленів становить від 10 до 15-18 років. Однак небагато тварин досягають цього віку через наявність хижаків та суворий клімат, у якому вони живуть. Середня тривалість життя північних оленів (карибу) в дикій природі становить приблизно 4 роки.
На цих тварин полюють вовки та ведмеді (білі, бурі, чорні), пуми, росомахи, песці, рисі, койоти та беркути. Хоча зазвичай дорослі північні олені (особливо у великому стаді) перебувають у безпеці перед цими хижаками. Проте найголовнішими хижаками для них залишаються вовки, зграя яких здатна віддалити слабкого чи занадто малого оленя від стада та здолати його.
Найбільш уразливими є наймолодші оленята, старі, слабі, хворі чи поранені тварини. Після сезону гону чимало самців виснажені, тому також потрапляють у групу ризику. Крім того, комахи, які через укуси заражають північних оленів хворобами, часто стають причиною ранньої загибелі цих травоїдних велетнів тундри.
Цікавий факт! Налякавшись, північний олень біжить на коротку відстань та кружляє навколо, поки не вловить підтверджуючий запах ворога, а потім відходить на безпечнішу відстань.
Популяція північних оленів та загрози для неї
Світова популяція північних оленів (включаючи одомашнених тварин) становить близько 5 мільйонів. Приблизно 750-900 тисяч з них становлять карибу Аляски.
Незважаючи на значну чисельність, ці тварини вважаються зникаючим видом. Карибу мають дуже тепле та м’яке хутро, яке є порожнім, ізольованим та пропускає вологу і сніг. У 1800-х роках воно вважалося дуже цінним та продавалося за великі гроші. Саме через надмірне полювання заради хутра популяція карибу значно скоротилася, доки не були прийняті закони про захист цих тварин.
Наразі до скорочення чисельності північних оленів у світі призводить втрата ними середовища існування через пожежі, вирубку лісів та глобальне потепління. У Сибіру значну загрозу для цих тварин становить браконьєрство, а у Фінляндії вони втрачають своє середовище через значну лісозаготівлю. Гібридизація з одомашненими північними оленями також є потенційною проблемою для окремих популяцій.
Зі зміною клімату до Арктики переміщуються білохвості олені, які стають головними конкурентами за їжу для карибу. Також вони є носіями черв’якового паразита, смертельного для популяції північних оленів та лосів.
Тепліше літо у зв’язку із глобальним потеплінням на планеті збільшує активність комах. Через останніх північні олені не в змозі добувати достатньо їжі, щоб набрати необхідну вагу для виживання взимку.
Як північний олень став символом Різдва та супутником Санти?
Перша згадка про оленів Санта-Клауса датується 1821 роком, коли нью-йоркський друкар Вільям Гіллі опублікував 16-сторінковий буклет під назвою «Новорічний подарунок для дітей від 5 до 15, частина III» анонімного автора.
Через 2 роки, у 1823 році, Troy Sentinel опублікував вірш «Візит Святого Миколая», більш відомий як «Була ніч перед Різдвом». У вірші йде мова про вісім північних оленів, які тягнуть санчата Санта-Клауса, і вперше їх ідентифікують за іменами.
Червононосий олень Рудольф почав керувати санями Санти в 1939 році, коли Роберт Л. Мей написав історію про «найвідомішого північного оленя з усіх». Він опублікував її як різдвяну книжку-розмальовку для свого роботодавця, універмагу Montgomery Ward. Компанія роздала її надруковані примірники дітям у якості святкових подарунків, щоб спонукати батьків відвідати магазин та зробити покупки в ньому.
У 1948 році ця історія була перекладена в пісню. Вона прозвучала в мультфільмі, який показували в кінотеатрах. Проте пісня не була випущена у окремому записі. Лише в 1949 році Джин Отрі «Співаючий ковбой» записав її, надавши цій композиції чималої популярності. «Червоноокий олень Рудольф» стала однією з найбільш продаваних різдвяних пісень усіх часів.