Кулан – доволі рідкісна тварина, зовні схожа на віслюка, але більша за нього. Найбільше за все він нагадує невеликого коня. Наразі кулани майже вимерли у дикій природі, але їхня реінтродукція може виявитися доволі успішною.
Кулан – класифікація та наукова назва
Кулан чи азійський дикий віслюк – ссавець ряду Непарнопалі/Непарнокопитні чи Конеподібні. Він належить до родини Коневі (Equidae), роду Кінь (Equus). До останнього, крім кулана, належать свійські коні, тарпани, віслюки та зебри.
Наукова назва кулана – Equus hemionus. Перша її частина означає «кінь», тоді як друга походить від грецьких слів та означає «напіввіслюк».
За сучасною класифікацією, ця тварина має 5 підвидів, один з яких є вимерлим. До них належать сирійський (вимерлий), індійський, туркменський, перський (онагр) та монгольський кулани.
Ці тварини існували ще понад 4 млн років тому. Кулани є одним з найдавніших видів роду Кінь, за яким слідує африканська зебра. Вони відокремилися від свого останнього спільного пращура.
Цікавий факт! Назва «кулан» походить від слова «кула» з казахської мови та пов’язана з забарвленням цієї тварини.
Як виглядає кулан? Фото та опис тварини
Кулан поєднує у своєму зовнішньому вигляді ознаки коня та віслюка. Він має порівняно велику голову з вухами, довшими ніж у коня, але коротшими, ніж у віслюка. Порівняно з зеброю, кулан має доволі коротку гриву.
Забарвлення хутра у куланів зазвичай піщано-жовте, тоді як черевце біле. Уздовж спини, починаючи від шиї та до хвоста, йде вузенька чорно-бура смужка з білою облямівкою.
Забарвлення хутра у кулана влітку яскравіше, тоді як взимку тьмяніше. Саме хутро взимку стає довшим та грубішим.
Кулани більші за віслюків. Довжина тіла у них сягає від 1,7 до 2 м, а хвоста – до 40 см. Зріст становить від 1,2 до 1,5 м заввишки. Кулан важить від 290 до 400-500 кг.
До уваги! Кулани набагато більші за віслюків та більш схожі на коней, ніж на мулів. Характерною ознакою відмінності між цими тваринами також є наявність чорної смужки з білою облямівкою, що проходить посередині спини кулана.
Поведінка та спосіб життя кулана
Ці тварини найактивніші переважно у сутінках та рано-вранці на світанку. Вони більше рухаються, коли прохолодніше, та намагаються відпочивати, коли найтепліше.
Кулани доволі соціальні тварини, для яких властива полігамія. Вони живуть групами близько 10-12 особин. Стадо куланів зазвичай складається з єдиного самця та групи самиць та їхнього потомства.
Ці тварини можуть створювати і великі групи восени та взимку у місцевостях, де багато їжі. У таких випадках стадо може розростатися від 300 до 1200 особин.
При цьому воно доволі неоднорідне та має у своєму складі окремі автономні групи, що розпадаються після нетривалого об’єднання. Старі самці куланів зазвичай ведуть поодинокий спосіб життя.
Ці ссавці належать до видів, що мігрують. Кулани здійснюють чималі міграційні переходи, які щороку охоплюють площу до 3800 га.
У разі загрози від хижаків ці тварини роблять, як більшість інших непарнокопитних. Вони спільно потужно б’ють ногами по своєму нападнику та відганяють його від стада.
Кулан – вид коней, що важко піддаються приборканню людьми. Ці тварини доволі уперті, але зазвичай переважно спокійні.
Де живе кулан та яке має середовище існування?
Кулани живуть у посушливих, помірних та холодних регіонах країн Азії. До ареалу їх поширення належать Китай, Іран, Туркменістан, Монголія, Узбекистан, Індія та Ізраїль. Зазвичай кулани населяють луки, чагарникові зарості, пустельні рівнини, оазиси, степи, савани та гірські степи.
У минулому ці тварини мали значно ширший ареал. Ще до початку 20 ст. куланів можна було побачити у степах та серед пустельних рівнин Казахстану.
Раніше вони мешкали й у степах України, але зникли з них ще у 17 ст. Тепер кулани на теренах України зустрічаються як завезений вид. Їхня невелика популяція наразі існує на теренах Тарутинського степу на Одещині, де вони вперше були випущені навесні 2021 р.
Окремі підвиди куланів мають власні невеликі ареали поширення. Монгольський підвид цих тварин населяє пустелі та сухі степи на півдні Монголії та півночі Китаю. Раніше він також був поширений у Казахстані та деяких інших регіонах Китаю та Сибіру, але зник там через нерегульоване полювання та браконьєрство.
Індійський кулан раніше зустрічався від заходу Індії до південного сходу Ірану. Наразі його обмежена популяція населяє посушливі регіони та пустельні степи в індійському штаті Гуджарат.
Закаспійський чи туркменський кулан населяє холодні та спекотні пустелі Туркменістану. Крім того, він був заново заселений до Казахстану, Узбекистану та України, де раніше існував. Також цей підвид куланів був завезений до Ізраїлю, де він створив гібридний підвид з перськими куланами.
Перський кулан чи онагр є найрідкіснішим підвидом цих тварин. Він зустрічається у гірських степах, пустельних та напівпустельних районах Туркменістану та на північному сході Ірану. У 2003 р. цей підвид було випущено у дику природу Саудівської Аравії.
Що їсть кулан?
Кулани – травоїдні тварини. Їх раціон складається переважно з багаторічних трав. Крім того, кулани можуть споживати різноманітні трави, фрукти, листя. Відомо також, що вони можуть їсти й кору дерев.
Хоча кулани можуть отримати необхідну добову кількість води лише з їжі, вони надають перевагу життю поблизу водойм. Наявність джерела води поблизу особливо важлива для самиць, які вигодовують малюків та потребують постійного водного живлення.
Коли води не вистачає, кулани риють нори у сухих річищах, щоб дістатися до води біля поверхні. У холодні місяці вони їдять сніг як джерело вологи.
ТОП-9 цікаві факти про куланів
- Кулани – дуже розумні тварини. Вони мають чудову пам’ять та можуть згадати обличчя людини, яку зустрічали 25 років тому.
- Бажання одомашнити цих тварин люди покинули ще багато років тому через безліч невдалих спроб, бо виявилося, що легше приручати коней та віслюків.
- Історично люди використовували куланів як в’ючних тварин, але через їхню некеровану поведінку так і не досягли успіху в їхньому прирученні.
- Ці тварини добре пристосовані до змін погоди. Під час сильних холодів хутро у куланів стає щільнішим.
- Кулан надзвичайно схожий на віслюка, тому чимало людей не дуже добре розрізняють цих різних тварин.
- Під час бігу на невеликі дистанції кулан здатний розвивати швидкість до 70 км/год.
- Малюк кулана у віці 7-10 днів після народження може бігти кілька кілометрів зі швидкістю 40 км/год.
- Ці тварини надзвичайно швидкі та витривалі, доволі вправно бігають кам’янистими ділянками та схилами гір.
- У стародавніх текстах та легендах кулани є символом сили та свободи.
Розмноження куланів
Кулани сягають статевої зрілості у віці двох років. Проте зазвичай вони починають спаровуватися лише з 3-4 років. Ці тварини полігамні. За сезон один самець спаровується з кількома самицями.
Домінантні самці зазвичай охороняють території, багаті на їжу та воду. Самиці блукають між цими територіями, щоб знайти самця для спаровування. В іншому випадку домінантний самець спаровується з самицями у своєму гаремі та розмножується винятково з ними.
Сезон розмноження у куланів триває з квітня по вересень. Пік припадає на літні місяці – червень та липень. Самиця кулана виношує зазвичай єдине дитинча протягом 11 місяців та народжує його за 10 хвилин.
Новонароджене лоша може самостійно ставати на ноги та годується молоком матері за 15-20 хвилин після народження. Повністю самостійними молоді кулани стають у віці 1-2 років. У дикій природі вони можуть жити 14 років, а у неволі – до 26 років.
Хижаки куланів та загрози
Перелік хижаків куланів може різнитися залежно від підвиду та середовища існування цих тварин. В Ірані на них можуть полювати іранські леопарди та смугасті гієни, а в Індії – крокодили.
На куланів також полюють азійські леви, азійські гепарди, тигри та ведмеді. Проте найголовнішим хижаком цих тварин на більшості територій є сірі вовки.
Крім хижаків, кулани також стикаються з такими загрозами, як:
- браконьєрство заради м’яса та шкіри цих тварин;
- конкуренція з домашніми тваринами за їжу;
- знищення їхнього середовища існування через вторгнення людей.
У більшості країн, де живуть кулани, ці тварини належать до видів під охороною закону. Крім того, було створено чимало програм розведення куланів для забезпечення відродження їх популяції у місцях, де вони раніше існували.
Популяція кулана та природоохоронний статус його підвидів
Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 тисяч особин. У багатьох країнах з ареалу поширення ці тварини занесені до Червоної книги.
Наразі існує близько 600-700 перських куланів у дикій природі на територіях, що охороняються законом, та менш як 100 – у неволі у різних куточках світу. Цей підвид був майже знищений через втрату середовища існування, конкуренцію за ресурси з домашньою худобою та браконьєрство.
Близько 200 онагрів мешкає у горах Негев в Ізраїлі, куди ще у 1968 р. були завезені 11 представників цього виду. Наразі перський кулан класифікується як вид, що перебуває під загрозою зникнення.
Популяція індійських куланів наразі становить 4500 особин. Вони населяють заповідники дикої природи у штаті Гуджарат. Наразі цей підвид класифікується як близький до вразливого.
За підрахунками дослідників, у Центральній Азії налічується понад 6000 туркменських куланів. З них 3900 особин мешкає на теренах Казахстану.
При цьому 3400 особин із загальної кількості у країні мешкає винятково на території національного парку Алтин-Емель. Туркменський кулан є одним з найчисленніших видів цих тварин.
Найпоширенішим є монгольський кулан, загальна популяція якого оцінюється у 47 тисяч особин. З них переважна більшість (42 тисячі) мешкає на теренах Монголії, тоді як менша частина (5000 особин) – на півночі Китаю. Попри значну кількість, цей вид класифікується як близький до загрозливого стану.