Грізлі – північноамериканський вид бурого ведмедя. Раніше він був дуже поширений на заході та північному заході Сполучених Штатів. Наразі ведмідь грізлі зустрічається переважно в Канаді та на Алясці. У Сполучених Штатах він належить до зникаючих видів тварин.
Ведмідь грізлі – класифікація та наукова назва
Грізлі – підвид бурого ведмедя. Тобто він належить до ряду Хижі, родини Ведмедеві (Ursidae), роду Ведмідь (Ursus). Назва «грізлі» перекладається як «сивий» або «сірий». Пов’язано це зі світлими кінчиками шерсті тварини, які надають їй сірого або сріблястого забарвлення.
Наукова назва ведмедя грізлі – Ursus arctos horribilis. Перша складова в ній походить з латини, а друга – з грецької мови, та обидва перекладаються як «ведмідь». «Horribilis» – латинське слово, що означає «жахливий» та підкреслює агресивний характер тварини.
Як виглядає ведмідь грізлі?
Грізлі зовні дуже схожий на звичайного бурого ведмедя, проте він більший, важчий, сильніший та більш незграбніший. В нього велика голова, блюдоподібне обличчя, міцні щелепи, сильні потужні плечі, короткі круглі вуха та короткий хвіст.
Хутро у грізлі має світло- або темно-коричневе забарвлення. При цьому шия, плечі та черево вкриті темно-коричневою шерстю, що має світлі кінцівки. Саме через це хутро грізлі здається трохи сивуватим.
Дорослі ведмеді грізлі мають великий м’язистий горб у верхній частині спини. Кігті на передніх лапах вигнуті, великі (до 15 см в довжину) та міцні. Завдяки ним, ведмідь грізлі може копатися в землі в пошуках їжі. Також міцні вигнуті кігті дозволяють перевертати каміння, щоб знайти комах.
За розмірами грізлі найбільш за все схожий на сибірський підвид бурого ведмедя. Висота тіла у положенні стоячи в нього становить 2,4-2,5 м. Самці можуть важити до 400 кг, а самиці – 135-180 кг. Перед заляганням в зимову сплячку ці тварини набирають до 200 кг жиру.
Ведмеді грізлі, що живуть там, де багато їжі, зазвичай важать більше. Найбільший відомий представник цього виду мав вагу 680 кг.
До уваги! Ведмідь грізлі відрізняється від кадьяцького меншими розмірами тіла. Крім того, останній зустрічається лише на Кадьякському архіпелазі Аляски. На Алясці також зустрічається прізлі або полярний грізлі, що має світле забарвлення хутра. Він являє собою гібрид грізлі та білого ведмедя.
Поведінка грізлі
Ведмеді грізлі більшу частину часу проводять наодинці, блукаючи в місцях свого існування в пошуках їжі. Проте інколи можна побачити разом декілька цих тварин, що харчуються біля річок, де багато лосося.
Подібно до звичайного бурого ведмедя, грізлі впадають в сплячку протягом холодних місяців. Вони накопичують достатньо жиру протягом літа, щоб залишатися неактивними взимку. Для зимової сплячки, яка триває приблизно 5 місяців, грізлі риють лігво або знаходять печеру.
У фільмах ці ведмеді зображуються доволі агресивними по відношенню до людей. Проте саме людина становить найбільшу загрозу для цих тварин. Зазвичай грізлі тримаються усамітнено та уникають людей.
Вони втікають від небезпеки, але стають агресивними, якщо їм загрожують. Самиця грізлі може напасти на людину, якщо та буде загрожувати її ведмежатам. Самець у разі загрози для нього також може атакувати нападника.
Незважаючи на великі розміри, ведмідь грізлі може бігати зі швидкістю 56-64 км/год. Ця здатність разом із м’язистою статурою, важким тілом та гострими кігтями робить цю тварину досить небезпечною.
Лише молоді грізлі здатні залазити на дерева. Проте дорослі особини легко перепливають широкі річки та мають славу вправних рибалок.
Де живе ведмідь грізлі – середовище існування
Грізлі потребують великих територій для полювання. Самицям потрібно до 770 кв. км, а самцям – до 1300 кв. км, проте середовища проживання цих ведмедів можуть перекриватися. Густі ліси та неприступні гірські райони Північної Америки – типове середовище існування грізлі.
Раніше на заході Сполучених Штатів мешкало чимало ведмедів грізлі, які могли вільно бродити аж на південь до Мексики. Однак, з розвитком сільської місцевості середовище існування цих тварин значно зменшилося. Через вторгнення людей грізлі переселилися до Північних Скелястих гір та в інші, найбільш віддалені райони північного заходу.
Приблизно 1500 грізлі мешкає в 48 штатах Америки. Переважна більшість з них зустрічається в північно-західній частині штату Монтана та на теренах Єллоустоунського національного парку або поблизу нього. Ізольовані популяції спостерігаються в Скелястих та Каскадних горах. Найбільша кількість ведмедів грізлі мешкає на півночі Канади та внутрішньої Аляски.
Цікавий факт! Каліфорнійський підвид грізлі вимер ще на початку 1900-х років. Проте він досі є національною твариною Каліфорнії та зображений на прапорі штату.
Що їсть ведмідь грізлі?
Ці ведмеді – всеїдні, тобто вони харчуються як рослинами, так і тваринами. Грізлі можуть споживати ягоди, трави, гриби, коріння та різноманітних комах.
Також ці ведмеді полюють на тварин. Здобиччю грізлі можуть стати лосі та олені. М’ясом великої тварини ведмедиця разом з ведмежатами може харчуватися протягом 3-5 днів. За відсутності великої здобичі грізлі полюють на бабаків, полівок, ховрахів, лемінгів та мишей.
Крім того, цей американський підвид бурого ведмедя відомий своєю любов’ю до риби (особливо – до лосося). Нерідко він мешкає поблизу віддалених річок Аляски, Канади та північно-західних штатів Америки, де завжди можна спіймати велику рибину. Подібно до бурого ведмедя, ці тварини можуть розоряти бджолині вулики та споживати мед.
Щоденний раціон ведмедя грізлі становить до 40 кг їжі. У разі нестачі природної здобичі та рослинності, цей ссавець може шукати смітники із залишками їжі або навіть нападати на кемпінги.
Цікавий факт! Нюх ведмедя грізлі в 2100 разів чутливіший за людський.
Розмноження грізлі
Ці ведмеді розмножуються у віці від 3-х до 8-ми років. Період розмноження припадає на травень-липень з піком у червні. Ці тварини створюють пари лише на один сезон.
Самець «залицяється» до самиці, видаючи ледь чутне бурчання та торкаючись її спини носом. Біля самиці він проводить приблизно місяць, а потім покидає її.
Восени самиця йде в своє лігво та впадає в зимову сплячку. Приблизно через 5 місяців після спарування, у період з січня по березень, вона народжує ведмежат – зазвичай двох, хоча іноді й до 4-х.
Новонароджені грізлі важать 150-700 г, а довжина тіла в них становить приблизно 20 см. Ведмежата з’являються на світ без зубів, сліпими та майже без шерсті. Перші декілька місяців життя вони залишаються в лігві та харчуються молоком матері з високим вмістом жиру.
У квітні-травні ведмежата грізлі разом із матір’ю покидають лігво. Перший час ведмедиця здобуває їжу для малечі та вчить дітлахів полювати самостійно. Під захистом матері ведмежата залишаються приблизно до 2-х років.
Зазвичай ведмідь грізлі живе до 20-25 років, хоча деякі з цих тварин можуть дожити до 30 років. Проте майже половина ведмежат гине, не досягнувши дорослого віку, через хвороби та хижаків. До останніх належать пуми, вовки та дорослі самці грізлі.
Популяція та охоронний статус
Популяція грізлі у 48 штатах Америки на початку 1800-х років налічувала 50 тисяч особин. Наразі в цьому регіоні вона становить лише приблизно 1500 тварин.
Найбільша концентрація ведмедів грізлі спостерігається на Алясці – приблизно 30 тисяч особин. Також доволі значною є канадська популяція цих тварин, яка налічує 26 тисяч особин.
Хоча грізлі вважаються великими мисливськими тваринами, у континентальній частині Сполучених Штатів існують закони, що захищають цих ведмедів від вимирання. Ще у 1975 р. у 48 штатах грізлі був внесений до списку видів, яким загрожує зникнення.
Проте браконьєрство досі становить загрозу для цих американських ведмедів. Крім того, люди іноді вбивають грізлі у разі загрози з боку цих тварин, що можуть напасти на кемпінги.