Вивірка чи білка – дрібний немишовидний гризун, який є типовою лісовою твариною. Вона зустрічається в лісах по всьому світу, крім Антарктиди та Австралії. Досить впізнаний вигляд вивірці надає довгий пухнастий хвіст та здатність бігати по стовбурам дерев.
Вивірка чи білка – наукова назва та класифікація
Ці лісові тварини належать до ряду Вивірковиді (Sciuromorpha), родини Вивіркові (Sciuridae), яка налічує понад 200 видів. Вивірка – ссавець, який відноситься до ряду гризунів. Вона є близькою родичкою бабаків, ховрахів та бурундуків.
Рід Вивірка поділяється на 7 підродів та 30 видів. Типовим видом цього роду є вивірка звичайна. Також досить поширеними та впізнаними є вивірки сірі, кавказькі та японські.
Наукова назва цієї тварини – Sciurus. Вона походить від двох давньогрецьких слів – «skia» (тінь) та «oura» (хвіст). Тобто дослівний переклад наукового найменування вивірки означає приблизно «заслонений хвостом». Це пов’язано із положенням хвоста тварини, коли вона сидить прямо.
В українській мові ще на початку 20-го ст. для назви цього лісового звіра здебільшого використовувалася назва «білка». Зокрема, вона була поширена на Наддніпрянщині.
У більшості словників української мови різних часів назви «білка» та «вивірка» подаються як синоніми. Наразі для назви цієї лісової тварини використовуються обидва слова.
Поруч з назвою «вивірка» ще зустрічаються варіанти «вевірка» та «вевюрка». На Галичині можна зустріти назву «вівериця» як аналог існуючому в країні синоніму цього звіра – «білиця».
Вважається, що слово «вивірка» має більш древнє походження та походить від праслов’янських форм з коренем «ver», що означає «вигинати». Тоді як «білка» та «білиця» є більш пізніми утвореннями. Спочатку білицями звали лише рідкісних вивірок з білим хутром.
Як виглядає вивірка (білка)?
Ці тварини мають струнке довгасте тіло, великі очі та довгий пухнастий хвіст. Їхнє хутро коротке, шовковисте та дуже м’яке. Проте його гущина може змінюватися в залежності від виду вивірки.
Забарвлення хутра у білки може бути сірим, коричневим, жовтим, червоним, чорним або навіть білим. Воно залежить від певного виду цих тварин.
Більшість видів вивірок має маленькі загострені вуха, у деяких на їх кінцівках є навіть китиці, схожі на ті, що має рись євразійська. Вважається, що така форма та вигляд вух надає цим тваринам необхідний важіль, щоб швидко та з легкістю лазити по деревах. Задні кінцівки у білки довші за передні, а ступні – п’ятипалі.
Вивірка – досить невелика тварина. Довжина тіла найменшої білки становить лише 10 см. Розміри у більшості видів цих тварин сягають 30-50 см.
При цьому надзвичайно великим у вивірки є хвіст, довжина якого у деяких різновидів досягає до 60 см. Вага вивірки у середньому становить близько 1,5 кг.
Типовий представник роду – вивірка звичайна має довжину тіла у межах 20-25 см, хвоста – 15-25 см, а вух – 25-36 см. Забарвлення хутра у неї варіюється від темно-коричневого до коричнево-червоного або навіть до чорного.
Різниця між ховрахом та вивіркою
Найбільша різниця між ховрахом і вивіркою полягає в їхньому розмірі, забарвленні та середовищі існування. Ховрахи зазвичай значно більші за білок. Середня довжина тіла у них становить 90 см, а вага – 8 кг.
Поведінка білки
Вивірка – гризун, який має напрочуд довірливий характер. Вона легко довіряє людині, та може з легкістю прийти їсти з руки. Вивірку можна тримати у якості домашнього улюбленця.
При цьому ці тварини дуже розумні. Якими б довірливими вони не були, вивірки можуть пильно дивитися на людину, щоб оцінити, безпечна вона для них чи ні. У разі будь-якої небезпеки вони швидко залізуть на дерево.
Вивірка використовує різні звуки для спілкування зі своїми родичами. Її звуковий набір включає лепет, гавкіт, муркотіння та крики, які зазвичай використовуються під час шлюбного періоду.
Крім того, для спілкування з іншими білками ці тварини можуть подавати їм різні сигнали за допомогою свого хвоста. Зазвичай так вони роблять, повідомляючи оточуючих про ймовірну небезпеку чи потенційну загрозу.
Вивірки дуже добре готуються до зими. Вони роблять запаси горіхів, насіння та іншої їжі, проте ніколи не зберігають все в одному місці. Натомість вони обирають різні місця для своїх «комор», до яких зможуть повернутися по їжу, коли погодні умови стануть суворішими.
Вивірка найбільш активна вдень і на світанку, і в сутінках. Хоча найближчі її родичі – політухи та літяги зазвичай активні вночі. Більшість часу білки проводять на деревах, зрідка спускаючись на землю. Взимку вивірка, подібно до бурого ведмедя та ще деяких тварин, впадає у сплячку на тривалий час.
Цікавий факт! Білки не люблять запах білого та чорного перцю й часнику, які можна застосовувати у разі бажання уникнути цих тварин на своїй дачній ділянці.
Де живе вивірка (білка)?
Ці тварини зустрічаються на всіх континентах, крім Австралії та Антарктиди. Різні види можна знайти в різних частинах світу. Представники роду Вивірки найбільш поширені у лісах Європи, Азії та Америки.
Вивірка звичайна найбільш характерна для лісів Європи, тоді як вивірка сіра – типовий мешканець Північної Америки. Вивірка кавказька зустрічається в Закавказзі та Грузії.
В Україні зустрічається лише вивірка звичайна, яка поширена у лісах Карпат, Полісся та Лісостепу. Іноді її можна побачити в паркових зонах та приміських лісах, навіть у межах степової зони.
Типовим середовищем існування вивірки є переважно зрілі або майже зрілі ліси, особливо в лісистих районах. Зазвичай ці тварини мешкають на деревах (волоському горісі, дубі, гікорі, клені, в’язі або шовковиці). Їх вони використовують й для зимової сплячки.
Вивірка створює гніздо сферичної конструкції із гілочок та листя, а для внутрішнього покриття використовує траву. Зазвичай воно розміщується уздовж гілок або в дуплі дерева. Деякі види білок не будують власні гнізда, а тимчасово ховаються в дуплах чи пнях.
Зазвичай ці тварини створюють два види домівок. Відкриті гнізда вони використовують для сну, а накриті – для пологів та вирощування малюків.
Що їсть вивірка (білка)?
Раціон вивірки складається переважно з насіння, горіхів, грибів та фруктів. Крім того, ці тварини харчуються іншими рослинними речовинами (наприклад, бруньками рослин навесні). Тому вивірка взагалі вважається переважно травоїдною твариною.
Проте деякі види білок всеїдні, особливо, якщо не вистачає їх головної їжі. Однак вони не хижаки, і не харчуються іншими ссавцями. Хоча деякі вивірки можуть їсти яйця, комах та дрібних безхребетних.
Розмноження вивірки
Білки розмножуються 1-2 рази на рік. Період вагітності у самиць вивірки становить від 3-х до 6-ти тижнів та залежить від певного виду.
Ці гризуни можуть спаровуватися вже у віці 1 року, маючи з часом 2 виводки дитинчат на рік. Один з послідів зазвичай народжується наприкінці весни, а інший – наприкінці літа. В середньому у вивірки народжується троє дитинчат.
Малюки вивірки народжуються сліпими та без хутра. Вони відкривають очі у віці 4-х тижнів, а на 6-й тиждень життя вже виходять зі своїх гнізд. Дітлахи вивірки харчуються молоком матері протягом перших 6-10 тижнів.
Тривалість життя білки варіюється в залежності від виду. У дикій природі ці тварини можуть жити від 5 до 10 років.
Хижаки та загрози для вивірки
До найбільш поширених хижаків вивірки належать руді лисиці, домашні та лісові коти, собаки, борсуки, тхори та ласки, койоти та змії. Великі хижі птахи також полюють на них.
Цим гризунам також загрожує людська діяльність у вигляді індустріалізації, вирубки лісів та лісових пожеж. Втрати середовища існування призводить до повільного знищення популяції вивірок в дикій природі.