Рись євразійська – невловимий хижак, якій зустрічається у найбільш віддалених горах та лісах Євразії. Цю хижу тварину з родини котових легко впізнати завдяки характерним китицям на вухах та довгій шерсті на щоках. Проте побачити її простіше на картинці, ніж у дикій природі.
Рись євразійська – наукова назва та символіка
Наукова назва рисі євразійської чи звичайної – Lynx lynx. Слово «рись» досить поширене в багатьох європейських мовах. Вважається, що воно означає «світло» або «яскравість». Пов’язано це із сяючими очима та здатністю рисі бачити у темряві.
Зображення рисі здавна широко використовувалося у геральдиці. Ця хижа тварина символізувала гостроту зору. Існує думка, що на гербі Фінляндії зображена саме євразійська рись, а не лев.
Євразійська рись належить до роду Рись, який в свою чергу входить у підродину Малих кішок. Вона тісно пов’язана с канадською, рудою та іспанською рисями.
Як виглядає рись євразійська?
Рись звичайна дуже схожа на типову кішку, проте вона має деякі унікальні риси та пристосування, які відрізняють її від інших. Перш за все, для неї характерно густе хутро. Воно може бути сірим, іржаво-рудим або жовтим, але неодмінно вкритим плямистими, смугастими чи суцільними візерунками. Самці та самиці зовнішньо майже нічим не відрізняються.
Хвіст у євразійської рисі короткий, гострий, з чорним кінчиком. Вуха у неї великі, трикутної форми, з характерними чорними китицями на кінцях. Великі товсті подушечки лап зимою вкрити густим хутром, що дозволяє тварині з легкістю пересуватися по снігу.
Довжина тіла у дорослого самця рисі звичайної сягає 76-110 см. У самок вона зазвичай на декілька сантиметрів коротша. Висота у плечах у цих хижаків становить 60-65 см. Довжина хвоста сягає 10-30 см. Вага дорослої євразійської рисі становить 16-20 кг. Деякі найбільші представники цього виду важать до 32 кг.
З усіх існуючих видів рисі євразійська – найбільша. При цьому вона є одним із найменших представників серед «великих» кішок і найбільшою дикою кішкою в Європі.
Поведінка євразійської рисі
Ця тварина – одиночний хижак, який не має істотного зв’язку з іншими представниками виду. Виняток становить лише короткий зв’язок, який утворюється між самицею та її кошеням, допоки дитинча не стане самостійним. Будучи дуже територіальним видом, одна рись євразійська може легко контролювати та захищати територію площею понад 25 000 га.
Самці звичайної рисі обирають території, де є декілька самиць. Останні, як правило, обирають території з великою кількістю їжі, щоб мати змогу викормити підростаюче потомство. Чим більше їжі поряд, тим менша площа території, яку контролює одна рись.
За винятком випадкового гарчання або шипіння при зустрічі з представниками свого виду, ці хижі тварини зазвичай мовчазні. Проте, подібно до домашніх котів, вони позначають свою територію сечею або іншими виділеннями своїх спеціальних залоз.
Євразійська рись найбільш активна в ранкові та вечірні години. Саме в цей час вона виходить на полювання за здобиччю. Решту дня тварина спочиває серед густих чагарників, високих трав і великих дерев.
Євразійська рись – один із найспритніших хижаків у світі. Вона дуже вправно бігає, плаває та лазить по деревах. У пошуках їжі ця хижа тварина може подолати декілька кілометрів. Вона має чудовий слух та добре бачить як вдень, так і вночі.
Євразійська рись не вважається агресивною стосовно людей. Якщо її прямо не спровокувати чи якимось чином не погрожувати (особливо коли самиця має потомство), то вона скоріше за все втече і сховається.
Де живе євразійська рись?
У доісторичні часи рись звичайна була розповсюджена у лісах майже по всій Північній півкулі. За сторіччя полювання на цих хижаків, вони були майже повністю знищені на більшості території Європи.
Наразі євразійська рись зустрічається в гірських лісах Карпат, у Польських Татрах, на Балканах та у Скандинавії. Майже повсюди у цьому ареалі розповсюдження (в Україні включно) ця тварина занесена до Червоної книги. На українських теренах рись звичайна досить рідко зустрічається в Карпатах та на Поліссі.
Зазвичай ці рідкі хижі тварини живуть в лісах та горах, де забагато дерев та каменів для укриття. Вони можуть зустрічатися на висоті близько 5500 м. Зазвичай рись євразійська віддає перевагу глухим темнохвойним лісам, тайзі. Проте іноді вона може заходити в лісостеп і лісотундру.
Залежно від місця існування існує кілька визнаних підвидів рисі звичайної. До них належать балканська, карпатська тощо.
Що їсть євразійська рись?
Рись звичайна – хижак, що харчується виключно м’ясом тварин. Зазвичай вона полює на копитних ссавців. Козуля, кабарга та сарна – найпоширеніша здобич євразійської рисі.
Взимку вона може полювати на більш габаритну здобич – лосів та оленів. Інша її здобич – кролики, зайці, руді лисиці, птахи та гризуни. Рись звичайна вистежує і підстерігає здобич із укриття, раптово кидаючись на неї. Добова норма їжі для рисі євразійської становить від 900 г до 2,2 кг м’яса.
Якщо здобичі вдосталь, то рись звичайна живе осіло. При нестачі їжі вона кочує, і за добу здатна проходити до 30 км.
Цікавий факт! У місцях, де немає мисливців, євразійська рись відіграє певну роль у контролі популяції оленів та кіз. Ці хижаки вбивають від 10 до 40% усіх оленів і сарн на рік.
Розмноження рисі євразійської
Рись звичайна розмножується щороку в період із лютого по квітень. Самиця може мати лише одного партнера за сезон. Вона перебуває у тічці лише кілька днів кожного сезону розмноження. Проте, якщо самиця втратить свій перший послід, то у неї може початися другий період тічки протягом року.
Самці рисі звичайної намагаються спаровуватися з якомога більшою кількістю самиць. При цьому вони захищають свою територію від будь-яких інших самців. За однією самицею може ходити декілька самців, які постійно б’ються між собою.
У шлюбний період ці зазвичай тихі хижакі стають досить голосними. Самці басовито нявкають, а самиці відповідають їм глухим муркотінням.
Період вагітності у рисі євразійської триває близько 70 днів. Самиця народжує до п’яти кошенят за раз. Проте більш вірогідним є потомство у 2-3 дитинча.
Самиця рисі звичайної народжує кошенят у досить просторому великому лігві. Зазвичай це порожня колода або дупло у дереві, вистелене пір’ям, шерстю та травою.
Рисенята народжуються сліпими та безпорадними. Вони мають просте забарвлення хутра – сіре або коричневе. Кошенята євразійської рисі повністю залежать від матері.
Вже приблизно через 6-7 тижнів вони можуть споживати тверду їжу. При цьому від молока матері рисенята відлучаються лише у віці 4-5 місяців. Повністю самостійними вони стають у віці 10 місяців і відразу шукають окрему територію.
Молоді самиці євразійської рисі можуть розмножуватися у віці 2-х років. Перші роки вони спаровуються лише раз на три роки. Самці рисі звичайної досягають статевої зрілості приблизно у 3 роки.
Тривалість життя, вороги та загрози для рисі євразійської
Тривалість життя у цих хижих тварин в дикій природі становить 17-24 роки. Доросла євразійська рись має небагато природних хижаків. Зазвичай до них належать росомахи та вовки. Вони можуть як безпосередньо полювати на рисів, так і конкурувати з ними за їжу.
Рисенята особливо вразливі до хижаків. У разі загрози рись може втекти і сховатися на дереві. Висота забезпечує їй певний захист від наземних хижаків. Втрата природнього середовища, зменшення здобичі та браконьєрство також становлять суттєві загрози для життя рисі євразійської.
Популяція рисі євразійської
Рись звичайна вважається видом, що викликає найменше занепокоєння. Проте це не означає, що загрози для її популяції повністю немає. Насправді загальний розподіл популяції цих тварин дуже нерівномірний. Іноді вони самостійно перетинають кордони країн і створюють нові популяції.
На більшості території Європи рись євразійська перебуває під серйозною загрозою. У деяких країнах вона навіть знаходиться на межі зникнення в дикій природі. Хоча загальна кількість євразійських рисей невідома, вважається, що в Європі налічується близько 10 тисяч цих тварин.
Оскільки комерційне полювання на євразійську рись у більшості країн Європи заборонено, то чисельність її популяції зростає майже повсюди. Особливо це стосується Балкан та Східної Європи.
З 1970-х років рись звичайна також була знову завезена в країни Центральної та Західної Європи, включаючи Францію, Італію та Німеччину. Однак її чисельність навряд чи досягне попередніх значень.