Койот – один із найпоширеніших ссавців на теренах Північної Америки. Ці тварини згадуються у багатьох міфах північноамериканських індіанців. Корінні народи Північної Америки вбачали у койоті хитре божество, здатне приймати різні вигляди, щоб обдурити людей.
Койот – класифікація та наукова назва
Койот – ссавець з ряду Хижі, родини Псові, роду Пес (Canis). Назва цієї тварини Північної Америки походить від ацтекського слова, яке перекладається як «божественний пес». Пов’язано це з тим, що у багатьох індіанських народів койот належав до пантеону тварин-богів, де відігравав роль трикстера – божества-шахрая.
Назва «койот» була адаптована іспанцями з мови ацтеків. Тоді як наукове товариство у 1823 р. обрало для цієї тварини найменування «Canis latrans», що у перекладі з латинської мови означає «гавкучий пес».
Обидві назви натякають на зовнішню схожість койотів зі своїми близькими родичами по родині – собаками та вовками. Загалом налічується 18 підвидів цих тварин, які відрізняються переважно за ареалом існування та іноді ще за габаритами тіла.
Цікавий факт! У північноамериканському фольклорі койот – символ хитрості та обману, а у Месоамериці він був космологічним символом військової сили. За деякими індіанськими міфами, саме ця тварина створює світ та перших людей.
ТОП-3 підвиди койотів
- Рівнинний койот (Canis latrans latrans) – один із найбільших підвидів цих тварин, відомий особливо великими іклами. Він зустрічається на Великих рівнинах, які охоплюють Альберту, Манітобу, Саскачеван аж до Нью-Мексико.
- Белізький койот (Canis latrans goldmani) за своїми розмірами майже схожий на рівнинного, але має трохи коротшу морду. На теренах Мексики він є найбільшим представником цього роду тварин.
- Південно-східний койот (Canis latrans frustor) – найбільший з усіх підвидів. Вважається, що ці тварини досягли своїх порівняно великих габаритів завдяки схрещуванню з червоним вовком.
Як виглядає койот? Опис тварини
Зовні койот нагадує звичайного вовка, але помітно поступається його за розміром. Довжина тіла у цих тварин зазвичай сягає 75-100 см, і ще 30 см становить довгий пухнастий хвіст. Заввишки койоти сягають 50 см, тоді як їхня вага становить до 21 кг. Самиці в середньому трохи менші за самців.
Хутро у цих тварин густе та складається із м’якого нижнього шару та довшого, більш жорстокого зовнішнього шару. Воно має дивовижну суміш кольорів.
Верхня частина хутра койота поєднує сірий, коричневий та майже жовтий. Ділянки біля черевця та горла білі, а морда та лапи – червоно-коричневі.
Точне забарвлення хутра койота може відрізнятися залежно від географічного ареалу певного підвиду. Ці тварини линяють приблизно раз на рік влітку, замінюючи свою стару шерсть на абсолютно нову.
Очі у койота яскраво-жовті, а вуха стоячі та дуже великі порівняно з розміром тіла. Мордочка більш витягнута та загострена, через що більш схожа на лисячу, ніж на вовчу.
Койоти та вовки – головні відмінності
Койота та вовка у першу чергу легко розпізнати за розміром: перший зазвичай набагато менший за другого, а також має значно довшу шерсть. Койоти також рідше створюють великі зграї. Проте ці тварини демонструють однаковий рівень інтелекту.
Іноді койота та вовка можна відрізнити лише за вокалізацією. Перші часто видають меланхолічне нічне виття. Від собаки койот відрізняється більшими вухами.
Цікавий факт! Вважається, що сучасні койоти з’явилися десь після останнього вимирання великих тварин під час льодовикового періоду. Вони були змушені конкурувати з вовками, тому, можливо, адаптувалися, зменшивши розміри.
Поведінка та спосіб життя койотів
Койоти – дуже розумні та винахідливі тварини. Кмітливість – їхня особиста риса, яка згадується у багатьох індіанських міфах. Сучасні дослідження доводять, що койоти здатні заздалегідь планувати стратегію полювання.
Ці тварини є нічними мисливцями, які сплять вдень, а вночі виходять на полювання. Зазвичай вони найбільш активні пізно увечері та рано вранці. Щодня койоти долають декілька кілометрів, обходячи свою природну територію. Ці тварини спритні як на суші, так і на воді, але вони відносно погані скелелази.
Великі зграї для цих тварин не властиві. Зазвичай койоти живуть парами або невеликими родинними групами з усталеною ієрархією домінування. Вони полюють або поодинці, або невеликими зграями.
Койоти – хороші копачі завдяки своїм довгим кігтям. Проте частіше вони надають перевагу покинутим лігвам, створеним борсуками або іншими тваринами, та збільшують їх на свій розсуд. Ці нори слугують койотам домівкою протягом багатьох років.
Цікавий факт! Якщо койот зіткнеться з жорсткою конкуренцією за їжу та ресурси, то може подолати понад 160 км у пошуках нової домівки.
Голос койота
Для спілкування койоти мають доволі величезний репертуар звуків, мови тіла та запахів. Вважається, що ці тварини – одні з найголосніших ссавців у Північній Америці.
Вони мають окрему вокалізацію для тривоги, привітання, сповіщення про присутність іншим членам зграї. Голос койота дуже схожі на вокалізацію собак та вовків, але відрізняються більш різноманітним гавкотом, виттям та гарчанням.
Агресію койоти демонструють вигнутою спиною та загрозливим гарчанням. Це демонстрація сили особливо важлива під час боротьби з іншими членами за домінування у зграї. Тоді як низька постава тіла та вереск можуть сигналізувати про підкорення більш домінантному члену.
Запах – ще один важливий аспект спілкування койотів. Ці тварини мають спеціалізовану залозу, розташовану прямо навколо хвоста, як сигнальний пристрій для інших членів зграї. Койоти також позначають свої території на каменях, кущах або інших предметах.
Цікавий факт! На відміну від вовка, койот зазвичай видає коротше, пронизливе виття, яке іноді переривається гавканням.
Де живе койот та яке його середовище існування?
Койоти поширені на більшій частини Північної Америки. Вони зустрічаються від Панами до Канади та Аляски, хоча найбільша їх кількість мешкає на Великих рівнинах.
Проте ще до 50-х років 19 ст. койоти існували лише на територіях від Міссісіпі до гір Сьєрра-Невада, і від Альберти до Мексики. Під час «золотої лихоманки» ці тварини ув’язались за золотошукачами, і таким чином поширилися майже по всій Північній Америці. Наразі вони зустрічаються в 49 штатах Сполучених Штатів, виняток становлять лише Гаваї.
Койот – надзвичайно адаптована тварина. Він здатен жити у горах, лісах, на відкритих рівнинах та болотах, у преріях, пустелях та навіть у тропічних лісах.
Також койоти добре пристосувалися жити поруч з людьми у міських та передміських умовах. Наприклад, чимало цих тварин зустрічається на околицях Лос-Анджелеса. Іноді ареал їх розповсюдження збігається з вовками.
До уваги! Напади койотів на людей надзвичайно рідкісні, проте було офіційно задокументоване кілька людських смертей від цих тварин.
Що їсть та як полює койот?
Ці тварини всеїдні. Переважну більшість їхнього раціону становлять дрібні ссавці, такі як зайці та кролики, бабаки, миші, ховрахи та лугові собачки. Проте зграя койотів може подолати навіть оленя або вилорога. Нерідко ці тварини полюють на домашніх овець та кіз.
Решта їхнього раціону складається з птахів (переважно фазанів), змій, комах, а іноді – навіть фруктів та овочів. Також койоти добре плавають та можуть ловити водну здобич – тритонів, рибу, жаб.
Койоти відіграють важливу екологічну роль, тримаючи численні популяції гризунів та інших тварин під контролем. Вони віддають перевагу полюванню на живих тварин, іноді покладаючись на зграю, а іноді підкрадаючись до здобичі поодинці.
Проте койоти ніколи не пройдуть повз падла, якщо воно є доступним. Деякі ці тварини навчилися спритно їсти людську їжу та залишки сміття.
Цікавий факт! Койот може бігати зі швидкістю 64 км/год та підстрибувати у повітря на 4 м, а під час полювання за ніч проходить в середньому до 4-х км.
Розмноження койотів
Сезон розмноження койотів зазвичай триває протягом короткого проміжку часу між січнем та березнем щороку. Самці та самиці можуть об’єднуватися у моногамні пари протягом кількох років, але не на все життя.
Самиця койота виношує потомство протягом приблизно двох місяців та народжує у середньому 6 малюків. Проте максимальний розмір посліду може становити 19 дитинчат.
Малюки з’являються на світ маленькими, сліпими та майже абсолютно безпорадними. Обоє батьки відіграють певну роль у їхньому вигодуванні та догляді. Проте переважна більшість обов’язків по догляду лежить на матері.
Дитинчата койота харчуються материнським молоком трохи більш як місяць. Потім батьки годують їх відригнутими кормами. Повної незалежності від батьків молоді койоти досягають приблизно на 6-9 місяць життя.
Самці часто починають своє самостійне виживання. Молоді самиці залишаються зі зграєю набагато довше. Інколи вони допомагають вирощувати та вигодовувати наступних дитинчат.
Статевої зрілості ці тварини досягають протягом першого року життя. Тривалість життя койота у дикій природі сягає до 10 років та до 18-20 років – у неволі.
Гібриди койотів
Через свою генетичну подібність койоти здатні виробляти життєздатні гібридизації з вовками та навіть з одомашненими собаками. Ці гібриди ще відомі як койвовки або койдоги.
Вони відносно рідкісні у дикій природі через небагато можливостей спаровуватися з іншими видами. Деякі з причин цієї рідкісної гібридизації можуть включати відмінності у географічному ареалі, різні сезони розмноження та ворожнечу між видами у дикій природі.
Хижаки та загрози для койотів
Ці тварини мають лише декілька природних хижаків. Відомо, що на них можуть полювати вовки, ведмеді, пуми, алігатори та інші великі хижаки. Проте хитрі та спритні койоти рідко стають їх здобиччю. Зазвичай ці хижаки нападають на молодих, старих або поранених тварин.
Найчастіше за все койоти стикаються з жорсткою конкуренцією за простір та їжу з боку ведмедів, вовків та великих диких кішок. До того ж ці тварини піддаються впливу діяльності людини.
Полювання – найбільша загроза для популяції койотів. Щорічно це призводить до загибелі приблизно 400 тисяч особин. Нерідко койотів вбивають після їхнього нападу на овець та велику рогату худобу. Крім того, на койотів полюють заради їхнього хутра.
Популяція койотів
Полювання, хвороби та автомобільні аварії – типові загрози популяції цих тварин. Попри це койоти добре пристосувалися до сучасних людських суспільств та процвітають не гірше, ніж раніше.
Саме тому ці тварини класифікуються як вид, що викликає найменше занепокоєння. Попри велику кількість койотів, які гинуть через полювання та інші причини, чисельність їх популяції фактично зростає на більшій частині їх природного ареалу.
Пов’язано це з тим, що койоти надзвичайно добре пристосувалися до людської цивілізації. До того ж зменшення чисельності місцевих вовків, ведмедів та пум також могла сприяти збільшенню популяції цих тварин. Однак точна їх чисельність повністю не визначена.