Їжак – милий дрібний ссавець із загостреною мордочкою, маленькими лапками та тілом, вкритим безліччю голок. Нерідко його помилково вважають гризуном та часто плутають з їжатцем чи дикобразом. Проте їжак не має родинного зв’язку з цими тваринами та сам по собі є унікальним звіром.
Їжак – класифікація та наукова назва
Їжак – дрібний ссавець ряду Комахоїдні, родини Їжакові чи Їжакуваті (Erinaceidae). Остання зазвичай поділяється на 2 підродини: їжакові чи справжні їжаки (Erinaceinae) та гімнурові чи гімнури (Galericinae). Останні ще також відомі як «місячні пацюки» та «землерийні їжаки».
Підродина Їжакові об’єднує 5 родів їжаків, що мешкають на теренах Африки, Європи та Азії. До них належать: африканські (Atelerix), лісові чи звичайні (Erinaceus), вухаті (Hemiechinus), даурські чи степові (Mesechinus) та довгоголкові (Paraechinus) їжаки.
Наукова назва родини їжаків – Erinaceidae походить від давньогрецького слова, що означає «колючий». Пов’язано це з наявністю колючок, якими вкрита спина цих маленьких ссавців.
За іншою версією, назва тварини походить від індоєвропейського слова, що означає «колоти». Є також версія, що слова «їжак» та «змія» походять від спільного слова.
Можливо, назва маленького колючого ссавця перекладається як «поглинач змій». Пов’язано це з тим, що їжак може полювати й на плазунів, включаючи гадюку та вужа.
Як виглядає їжак? Опис тварини
Існує 18 видів їжаків, проте усі вони мають доволі схожий вигляд. Зазвичай це дрібні ссавці з конусоподібною мордочкою. Все тіло у них, крім обличчя та черевця, вкрито гострими шипами, відомими як «голки».
Їжаки використовують їх як захист від потенційних хижаків. Крім того, голки дозволяють цим ссавцям згортатися у клубок та захищати себе від нападу.
Де живуть їжаки та яке їхнє середовище існування?
У дикій природі їжаки зустрічаються лише на теренах Європи, Африки та Азії. Як інвазивний вид вони також прижилися у Новій Зеландії. На американських теренах їжаки зустрічаються лише як домашні улюбленці.
Найчастіше за все їжаки населяють вологі та дуже щільні соснові ліси. Також вони можуть зустрічатися на схилах гір, серед вересових пустош та на лісових галявинах. Загалом середовище існування їжака визначається окремим видом цих тварин.
ТОП-10 цікаві факти про їжака
- Голки їжака всередині порожнисті та наповнені лише повітрям.
- У молодого їжака до 3000 голок на тілі, а у дорослого – до 5000-6000.
- Їжаки очищують голки за допомогою своїх довгих пальців на лапах.
- Площа території, яку самець оберігає від своїх родичів, становить від 7 до 39 га, тоді у самиці вона сягає 6-10 га.
- Їжак постійно, але дуже повільно линяє. Щоб відростити нову голку йому потрібно 1-1,5 року.
- У середньому їжак втрачає щороку кожну третю голку на тілі.
- Деякі види їжаків можуть пробігати до 3-х метрів за секунду..
- Серцебиття їжака влітку становить 180 ударів за 1 хвилину, а взимку під час сплячки – 20-60 ударів.
- Температура тіла у їжака під час сплячки знижується до 1,8°С.
- За літо їжак повинен набрати мінімум 500 г жиру, щоб мати змогу вижити під час зимової сплячки.
Поведінка та спосіб життя їжака
Їжаки у дикій природі зазвичай живуть поодинці. Вночі вони шукають здобич, а вдень відпочивають. Молоді їжачки зазвичай активні протягом дня. У регіонах з холодним кліматом їжаки взимку впадають у сплячку.
За ніч їжак може пройти 3-4 км у пошуках їжі. Самці здатні до ще триваліших нічних подорожей – до 7 км на добу. Зазвичай ці дрібні ссавці прив’язані до своєї території та не схильні до сезонної міграції. Свою площу вони старанно охороняють від інших родичів.
У разі загрози їжак може миттєво згортатися у колючий клубок. Зазвичай ці тварини не агресивні. Проте при загрозі їхньому життю вони розпрямляють гострі голки. Їжаки можуть видавати шиплячі звуки та кусатися. Проте зазвичай вони самі ніколи не нападають на людей чи тварин.
Цікавий факт! Відомо, що якщо їжаку сподобається якийсь запах, то він буде облизувати його джерело та змащувати слиною свої голки, щоб надати їм аналогічний аромат.
Що їсть їжак?
Їжаки – нічні тварини, що вважаються переважно комахоїдними, хоча загалом є всеїдними. Полюють вони зазвичай вночі. До раціону їжака можуть належати:
- ягоди, фрукти та овочі, знайдені на землі;
- насіння рослин;
- будь-які безхребетні;
- пташині яйця;
- жаби та плазуни;
- равлики;
- дрібні ссавці у вигляді падла.
Найчастіше за все їжаки полюють на дрібних безхребетних та комах. Їх здобиччю зазвичай стають жуки, гусені, дощові черв’яки та слизняки. При утримуванні їжака у домашніх умовах не рекомендовано годувати його рибою.
Розмноження їжаків
Їжаки збираються разом лише на час розмноження. Самці можуть влаштовувати справжні шоу, щоб привернути увагу самиць. Вони можуть кружляти, наче у танці, та при цьому сопіти та пирхати у ритм свого руху.
Їжаки не мають певного сезону розмноження. Вони можуть розмножувати протягом всього року. Самиця їжака виношує потомство протягом 40 днів. При утриманні цих тварин у домашніх умовах визначити вагітність тварини можна за злегка збільшеною вагою та частішими прийманнями їжі.
В одному виводку може бути від 5 до 11 їжачків. Протягом 4-7 перших тижнів життя вони харчуються молоком матері.
Самиця у цей час найбільш агресивно захищає свою оселю. Вона легко може виявити наявність чужого запаху, і через це просто з’їсть власне потомство. Тому не потрібно чіпати оселю з маленькими їжачками.
Якщо молоді їжаки зможуть вижити у перші декілька місяців свого життя, то згодом вони покинуть батьківську оселю. У дикій природі ці дрібні ссавці живуть від 2 до 5 років. Окремі види їжаків можуть жити до 6-7 років.
Природні вороги та загрози життю їжаків
Їжак займає не дуже високе місце у харчовому ланцюжку. Саме тому у нього достатньо природних ворогів. На їжаків можуть полювати сови, шакали, мангусти та куниці.
Борсуки та хижі птахи – головні природні вороги європейських видів цих тварин. Під час зимової сплячки їжак може стати здобиччю вовків та лисиць.
Проте головну загрозу для їжаків становлять вирубка лісів та браконьєрство. Цих маленьких ссавців найчастіше за все відловлюють з метою подальшого продажу як домашніх улюбленців.
ТОП-16 види їжаків – фото, назви, опис
Лісові чи звичайні їжаки (Erinaceus) – 4 види
Представники цього роду населяють терени Європи, Передній та Середній Азії, а також Сибіру, Кореї та Китаю.
Їжак європейський чи звичайний (Erinaceus europaeus)
Саме представники цього найвідомішого у світі виду їжаків зазвичай асоціюються з цими колючими тваринами. Європейські їжаки широко поширені у Західній та Центральній Європі, включаючи Британські острови та південь Скандинавії. Саме цей вид був завезений та прижився у дикій природі Нової Зеландії.
Європейські їжаки можуть жити у найрізноманітнішому середовищі існування. Проте найчастіше за все вони зустрічаються у лісовій місцевості, але не у тайзі. Уникають представники цього виду й заболочених регіонів. Зазвичай їжака звичайного можна помітити на невеликих галявинах.
Представники цього виду є найбільшими серед інших їжаків. Довжина тіла у них сягає 20-30 м, а вага – до 1 кг, хоча у середньому 700-800 г. Висота голок у їжака європейського не перевищує 3 см. Дорослі особини мають до 5000-6000 голок на тілі, тоді як молоді – близько 3000.
Мордочка у звичайного їжака витягнута, з гострим носом, який завжди вологий. Вушка невеликі (менш ніж 3,5 см) та майже непомітні. Довжина хвостика сягає 3 см.
У верхній частині щелепи європейського їжака розташовано 20 дрібних гострих зубів, а у нижній – 16. Задні лапи у цього виду трохи довші, ніж передні. На кожній лапці розташовано 5 пальців, які завершуються гострими кігтями.
Забарвлення європейського їжака поєднує чорні та коричневі барви. У рідкісних випадках окремі особини можуть бути світлими. Подібно до більшості їжаків, ці тварини всеїдні та шукають здобич вночі. У дикій природі їжак європейський живе до 10 років.
Їжак білочеревий (Eranaceus roumanicus)
Представники цього виду настільки схожі на європейський вид, що тривалий час вважалися його підвидом. Проте між цими їжаками існує помітна різниця у зовнішньому вигляді.
Білочеревий їжак має білу пляму на грудях чи черевці, через що й отримав свою назву. Голова та боки у нього темно-бурі. Довжина тіла у білочеревного їжака сягає 35 см.
Вага варіюється залежно від пори року у межах від 240 г до 1,2 кг. Довжина голок сягає 2,5-3,5 см. Вони білі біля основи, а у центрі прикрашені чорними та коричневими смужками.
Білочеревний їжак зустрічається на теренах Східної Європи та у деяких країнах Західної Азії. Зазвичай його можна помітити на галявинах листяних лісів, на узбіччі полів та узбережжі каналів. Також цих їжаків можна зустріти серед міських ландшафтів (на дачах, у парках та садах).
На відміну від європейських їжаків, представники цього виду ніколи не риють нор. Свою оселю вони створюють з трави, обираючи для її розташування затишне непомітне місце. В іншому ці їжаки мають схожу поведінку та спосіб життя.
До уваги! Саме білочеревий, а не європейський їжак є доволі поширеним на теренах України.
Південні їжаки (Eranaceus concolor)
Цей їжак спочатку вважався підвидом білочеревого, але потім став класифікуватися як окремий вид. Ареал його поширення значно ширший та охоплює території Європи від Польщі та Греції до Сибіру.
Південного їжака можна зустріти у багатьох регіонах Східної та Центральної Європи. Зазвичай він населяє лісові галявини, узбережжя каналів та степові яри.
Довжина тіла у південного їжака сягає 35 см, а вага – до 1 кг. Зовні він дуже схожий на два попередні види. Ці їжаки також мають білу пляму на грудці, але голки у них шоколадного відтінку, а голова та боки темно-бурі.
Їжак амурський (Erinaceus amurensis)
Цей вид є ендеміком фауни Далекого Сходу. У своєму ареалі поширення він зустрічається у різних середовищах, за винятком високогірних регіонів та великих боліт.
Зовні амурський їжак схожий на звичайного, але відрізняється від нього світлішим забарвленням. Голки у нього світло-бурі, а хутро на черевці буре. Довжина тіла становить 18-26 см. Висота голок – лише 2,4 см.
Вага варіюється залежно від сезону року у межах від 235 г до 1 кг. Поведінка та спосіб життя майже нічим не відрізняється від інших видів лісових їжаків. Проте у дощові дні ці їжаки можуть полювати у будь-який час доби.
Африканські їжаки (Atelerix) – 4 види
Представники цього роду поширені винятково на теренах Африки.
Карликові їжаки (Atelerix albiventris)
Цей вид африканських їжаків зустрічається у Центральній та Східній Африці. Зазвичай він населяє чагарникові зарості, савани та рідколісся. Крім того, цих їжаків можна помітити у приміських садах.
Карликові їжаки відрізняються порівняно мініатюрними габаритами. Довжина тіла у них у межах 15-22 см. Вага становить 350-700 г, хоча в окремі сезони року може сягати 1,2 кг. Самиці зазвичай більші за самців.
Тіло у карликового їжака повністю біле, а голова темна. Лапки у нього дуже короткі. На кожній з них розташовано 4 пальці, через що цих їжаків ще звуть чотирипалими. Вони мають розширений ніс та мініатюрні оченята.
Карликові їжаки дуже активні. Вони люблять плавати, підійматися по різних поверхнях та видають чимало шуму. Саме цей вид найчастіше за все тримають у домашніх умовах як екзотичних домашніх улюбленців.
Алжирські їжаки (Atelerix algirus)
Це доволі маленький вид африканських їжаків. Довжина тіла у нього не перевищує 20 см. Алжирські їжаки живуть на півночі Африки, переважно в Алжирі та Марокко.
Також вони прижилися як завезений вид у Франції, Іспанії, на Мальті та Канарських островах. Це єдиний з 4-х видів африканських їжаків, що зустрічається у дикій природі за межами Африки.
Зовні алжирські їжаки схожі на європейських. Проте забарвлення у них світліше, а габарити тіла менші. У цих їжаків також відсутні голки на маківці, а вушка доволі великі та добре помітні.
Крім того, алжирський їжак відрізняється від звичайного тим, що дуже швидко бігає. Голки у нього доволі м’які та світлі, що значно виділяє їх на тлі інших африканських їжаків.
Сомалійський їжак (Atelerix sclareri)
Цей вид – ендемік фауни Сомалі. Зустрічається він переважно на півночі країни, серед саван та на інших відкритих територіях. Довжина тіла у нього сягає 18-25 см, а середня вага – 300-700 г.
У забарвленні сомалійського їжака переважає чорний колір. Проте черевце у нього біле з коричневими плямами, а голки – коричнево-шоколадного відтінку. Лапи зазвичай чорні чи коричневі. Цей вид мало вивчений, тому про нього відомо небагато.
Їжак південноафриканський (Atelerix frontalis)
Цей вид їжаків мешкає на півдні Африки. Зустрічається він переважно у ПАР, Анголі, Намібії та Ботсвані.
Довжина тіла у нього сягає 20 см, а вага – у межах 300-700 г. Голки у південноафриканського їжака коричневі, ноги чорні, а на лобі помітна біла смужка.
Ці африканські їжаки зазвичай повільно переміщуються. Проте у разі загрози життю вони можуть дуже швидко втікати від хижака.
Вдень ці їжаки ховаються серед рослинності або просто у земляній ямці, а вночі виходять на полювання. Харчуються вони переважно дощовими черв’яками та цвіркунами, але загалом всеїдні.
Їжачок чи вухатий їжак (Hemiechinus) – 2 види
Представники цього роду їжаків відрізняються довгими вушками. Крім того, для них властива чудова адаптація до спекотного клімату. Зустрічаються вони на теренах Африки та Азії, включаючи Індію.
Їжачок вухатий (Hemiechinus auritus)
Цей вид зустрічається на Близькому Сході, у східному Середземномор’ї та у деяких посушливих районах Східної Азії. Попри великий ареал поширення, ці їжаки завжди живуть винятково у помірному кліматі. Сухі степи та напівпустелі – найтиповіше середовище існування цього виду.
Від звичайного їжак вухатий відрізняється більшими вушками. Довжина тіла у нього у межах 12-27 см. Вага самців сягає до 430 г, тоді як самиць – у межах 200-500 г. Голки у цих їжаків короткі, а ноги високі.
Черевце у вухатого їжачка світле. Забарвлення мордочки варіюється від сіро-чорного до світло-коричневого. Колір голок може бути різним: від світло-солом’яного до чорного.
Вухатий їжак має доволі своєрідну стратегію захисту. Спочатку він випускає свої голки, а потім втікає замість того, щоб згорнутися у клубок. Бігають ці їжачки дуже швидко. Вони належать до трійці найшвидших видів їжаків.
Індійський їжачок (Hemiechinus collaris)
Цей вид населяє майже той самий ареал, що індійський їжак. Проте зовні ці види доволі відрізняються. Довжина тіла в індійського їжачка сягає 14-17 см, а вага – 200-500 г. Голки у нього короткі, лише 1,7-1,9 см.
Характерною рисою індійського їжачка є масивні вушка, що сягають 4 см заввишки. Лапки у нього довші, ніж у звичайних їжаків.
На кожній з них розташовано 5 пальців. Забарвлення в індійського їжачка темне, а голки – світло-жовті з темно-коричневими чи чорними кінчиками.
Зустрічається цей вид їжаків у найпосушливіших районах Пакистану та північного заходу Індії. Для індійського їжачка властивий дивовижний шлюбний ритуал. Протягом кількох днів самець демонструє самицям подобу складного танцю, поки одна з них не вибере його своїм партнером.
Їжаки даурські чи степові (Mesechinus) – 4 види
Представники цього роду поширені на теренах Азії.
Даурський їжак (Mesechinus dauuricus)
Цей вид маленьких їжаків поширений на півночі Монголії та у Китаї. Довжина тіла у нього становить лише 15-20 см. Вага варіюється у межах 600-1400 г – залежно від пори року.
Даурські їжаки населяють степову та лісостепову зони. Вони можуть зустрічатися як у степу, так і серед соснових борів. Іноді їх можна побачити у долинах річок.
Забарвлення даурського їжака варіюється від світло-піщаного до темно-бурого. Колір хутра на черевці може різнитися – від сірого до темно-бурого. На відміну від європейського їжака, цей вид не має смужки лисої шкіри на голові, а голки спрямовані назад.
Цей вид їжаків був майже знищений у середині 1960-х років. Наразі він належить до видів, що охороняються законом. Його популяція повільно відновлюється. У дикій природі ці їжаки живуть до 6 років.
Їжак шанхайський чи Хью (Mesechinus hughi)
Цей вид – ендемік степів центральної частини Китаю. Зустрічається він зазвичай на відкритих територіях, рідше – у лісах передгір’я чи у долинах річок. Шанхайський їжак надає перевагу сухим та посушливим ландшафтам. Проте іноді він зустрічається у лісах та на луках.
Впізнаний вигляд цим їжакам надають нерозвинуті голки на голові. За дощової погоди вони можуть полювати й вдень, а не лише вночі. Цей вид їжаків відрізняється доволі вузьким та віддаленим від цивілізації ареалом поширення. Саме тому він погано вивчений.
Їжаки довгоголкові (Paraechinus) – 4 види
Представники цього роду відрізняються невеликими габаритами та довгими голками.
Ефіопський чи пустельний їжак (Paraechinus aethiopicus)
Це один з найменших видів їжаків. Довжина тіла у нього лише 15-18 см. Вага варіюється у межах 400-700 г, а у середньому сягає 550 г. На тлі маленької мордочки з подобою темної маски виділяються доволі великі вушка округлої форми.
Забарвлення в ефіопського їжака переважно світло-коричневе, але лоб та черевце білі. Зустрічається цей маленький їжак у більшості країн Північної Африки, а також в Іраку, Ірані, Сирії та на узбережжі Перської затоки. Пустелі та сухі степи – типове середовище його існування.
Ефіопський їжак добре адаптований до життя у пустельних умовах. Він здатний тривалий час обходитися без води. Тому цей вид вважається одним з найвитриваліших їжаків, що існують у світі.
Індійський їжак (Paraechinus micropus)
Цей вид мешкає в Індії та Пакистані. Зустрічається він переважно серед піщаних пустельних та напівпустельних районів. Значно рідше ці їжаки мешкають у гірській місцевості, але завжди винятково поблизу джерела води.
За поведінкою та зовнішнім виглядом цих їжаків нерідко порівнюють з вухатими. Проте між ними існує декілька суттєвих відмінностей. Впізнаний вигляд індійському їжаку надає темна маска на мордочці, як у ракуна. Також представники цього виду відрізняються невеликими габаритами.
Довжина тіла в індійського їжака 12-17 см, а вага – лише 300-400 г. Голки у нього світло-коричневі, а лапки темні. Ці їжаки доволі швидко бігають. Також вони можуть рити нори глибиною до 45 см, де ховаються від хижаків.
Їжакі довгоголкові чи Брандта (Paraechinus hypomelas)
Ці унікальні пустельні їжаки зустрічаються на теренах Аравійського півострова, Пакистану, Ємену та Афганістану. Глиняні, кам’янисті та піщані пустелі та оазиси – їхнє типове середовище існування. Цей вид може жити як на рівнинах, так і серед високогір’я, до висоти 1500 м.
Цей вид, на відміну від європейського їжака, зазвичай мешкає серед природних схованок. Його представники можуть рити нори, але роблять це дуже рідко.
Довжина тіла у довгоголкового їжака сягає 22-27 см, а вага – у межах 500-900 г. Голки у нього довгі та товсті, заввишки до 4-4,2 см. Впізнаний вигляд цьому виду надають великі вушка, що довші за половину голови.
Мордочка у їжака Брандта чорно-коричнева, з кількома світлими волосками на лобі, а тіло темне. Великі габарити та довгі голки дозволяють відрізнити цей вид від вухатих їжаків.
Подібно до інших їжаків, представники цього виду можуть згортатися у клубок для захисту. Проте вони також нерідко застосовують й атаку стрибком, раптово нападаючи на ворога.
Голочеревий їжак (Paraechinus nudiventris)
Цей доволі рідкісний вид їжаків зустрічається винятково на теренах Індійського субконтиненту. Населяє він переважно південь Індії. Деякі науковці вважають його підвидом індійського їжака.
Ці їжаки населяють сухі, посушливі райони та джунглі на південному сході Індії. Можливо, цей вид вже належить до тих, що зникли.
Раніше його можна було зустріти в індійських штатах Тамілнад, Андхра-Прадеш та деяких районах Керала. Зовні ці їжаки майже нічим не відрізняються від індійських.
Види їжаків для утримання у домашніх умовах
Більшість їжаків не підходить для життя у домашніх умовах. Наприклад, відомо, що вухасті види дуже агресивні.
Зазвичай у домашніх умовах найчастіше за все тримають африканських карликових їжаків. Через невеликі габарити, милий вигляд та спокійний характер вони доволі поширені як екзотичні домашні улюбленці. Окремі заводчики тримають індійських та алжирських їжаків.
Проте краще за все милуватися цими тваринами у дикій природі, а не намагатися тримати у домі. Їжаки не дуже люблять, коли їх намагаються торкнутися. Вони будь-яку дію сприймають як загрозу життю та зразу застосовують голки для захисту.