Пітон – неотруйна, але доволі небезпечна змія Старого Світу. Більшість її різновидів мають доволі великі габарити та міцне м’язисте тіло, яким стискають свою здобич. Проте деякі поціновувачі екзотичних тварин полюбляють тримати цих змій як домашніх улюбленців.
Змія пітон – класифікація та наукова назва
Пітон – неотруйна змія класу Плазуни, ряду Лускаті, підряду Змії. Він належить до родини Пітони (Pithonidae) та роду Пітон або Справжні пітони (Python), який об’єднує 10 видів.
Взагалі родина Пітонів налічує 9 родів (водяні, ромбічні, чорноголові, білогубі, кільчасті, карликові австралійські, Брогхаммерус, папуанові та справжні пітони) та 41 вид. Раніше їх разом з удавами класифікували як представників родини Удавові.
Проте, хоча ці змії мають чимало спільного, вони все ж відрізняються одне від одного. Генетичне дослідження на початку 2000-х років довело наявність різниці між ними. Саме тому пітони тепер належать до окремої родини.
Наукова назва пітона пов’язана із легендарною змією, яку давньогрецький бог Аполлон убив під час заснування храму у Дельфах. Зазвичай її використовували при згадці монстрів, які живуть у глибинах темних, сирих місць.
Цікавий факт! Іноді назва «пітон» використовується для опису будь-якої дуже великої змії.
Як виглядають пітони?
Розміри пітона варіюється залежно від виду. Деякі з цих змій не дуже великі, а інші – величезні та неймовірно масивні. Наприклад, довжина тіла дорослого королівського пітона сягає 1,5 м, а тигрового – 8-10 м.
Загалом довжина тіла у представників цього виду неотруйних змій варіюється у межах 1,5-10 м, а вага у деяких окремих особин сягає до 100 кг. Наземні види зазвичай більш мускулисті, ніж ті, хто веде деревний спосіб життя, але не завжди. Розмір та маса пітона залежать не лише від виду, а також від навколишнього середовища та способу життя.
Зазвичай ці змії мають трикутну форму голови, чітко відокремлену від тулуба. У багатьох з них є теплочутливі ямки вздовж губи. Пітони вважаються примітивними плазунами, і все ще мають рудиментарні задні кінцівки (шпори), які більш помітні у самців та використовуються під час спаровування.
Залежно від виду ці змії можуть відрізнятися за забарвленням та колірними візерунками на тілі. Шкіра у пітона може мати колір від чорного до яскраво-зеленого або жовтого, із відтінками червоного та безлічі інших кольорів. На спині та боках нерідко є плями різного розміру та форми.
Цікавий факт! Головна відмінність зовнішнього вигляду пітонів від удавів – наявність ямки, що сприймає тепло, на губній лусці, тоді як у останніх вона розташована між губною лускою.
Види справжніх пітонів
- Ангольський карликовий – зустрічається в Анголі та Намібії, переважно серед чагарників та у скелястих ущелинах. Представники цього виду сягають 1,8 м та мають переважно коричневий колір з візерунком та жовтувате черевце.
- Бірманський – мешкає у тропічних лісах Південно-Східної Азії, а також завезений до штату Флорида. Довжина тіла у цих пітонів сягає 5-6,5 м, а вага – 130 кг.
- Брайтенштайна – зустрічається біля болотистих ділянок водойм у вологих тропічних лісах островів Малайзії. Завдовжки він сягає 3 м, але має масивний товстий тулуб та важить 13,6 кг. Забарвлення в нього світло-коричневе або бежеве.
- Бронгерсма – доволі невелика змія завдовжки 1,5-2,5 м, проте окремі самиці можуть важити до 22 кг. У забарвленні переважають яскраво-червоні та помаранчеві кольори, поєднані з сірим або коричневим, через що ще відомий як «кривавий пітон».
- Суматранський короткохвостий – населяє густі та заболочені ліси Суматри та Малакки, сягає 1,5-3 м завдовжки та важить 15-18 кг, забарвлення строкате, переважно цегляно-червоне зі світлими смугами на боках.
- Карликовий бірманський – мешкає у тропічних лісах М’янми, сягає 1-1,5 м завдовжки, забарвлення цегляно-червоне з темними плямами.
- Південноафриканський – мешкає у саванах, напівпустелях та на скелястих пагорбах більшості країн Південної Африки, сягає 2,8-5,8 м та важить до 60 кг, забарвлення може бути різним.
- Королівський – найменший серед справжніх пітонів, сягає лише 1,5 м, населяє вологі ліси та річкові долини Західної та Екваторіальної Африки.
- Ієрогліфий – населяє савани та лісові масиви по всій Африці на південь від Сахари, сягає завдовжки понад 10 м, проте найчастіше за все 3-5 м, а важить 100 кг.
Де живуть пітони та яке їх середовище існування?
Пітони – змії Старого Світу, тобто вони не зустрічаються на теренах Америки. Натомість вони живуть в Африці, Австралії, Океанії та Азії. Справжні пітони мешкають у тропіках та субтропіках Східної півкулі, переважно на півдні та у Центральній Африці, а також на островах та суходолі Південно-Східної Азії.
Найбільш типове середовище існування пітона – вологі тропічні ліси. Проте ці змії також можуть зустрічатися на болотах, серед чагарникових заростей та у скелястій місцевості. Вони дуже добре повзають по деревах, а чимало видів ще й вміють чудово плавати.
Поведінка та спосіб життя пітона
Залежно від виду пітони можуть вести нічний, денний або сутінковий спосіб життя. Всупереч поширеним міфам, ці змії не кидаються з дерев на свою потенційну здобич.
Проте багато деревних пітонів мають чіпкі хвости, які використовують для кріплення до гілок або стелі печер, та можуть хапати птахів і кажанів, коли ті пролітають поряд. Деякі види навіть використовують свій хвіст як приманку для залучення здобичі. Чимало пітонів живуть високо у пологах лісу, та лише зрідка спускаються на землю.
При потребі відпочити або перетравити їжу ці змії шукають притулку у скелястих відслоненнях, покинутих норах тварин, а також у гілках або дуплах дерев. Проте окремі види можуть самостійно рити собі нори для відпочинку, зачерпуючи землю головою.
У дикій природі пітони зазвичай уникають людей. Ті, кого утримують як домашніх тварин, звикають до людини і часто стають досить слухняними. З багатьох з них виходять чудові домашні змії. Пітони красиві, і з ними легко поводитися, якщо трохи попрактикуватися. Проте великі види краще не тримати у домашніх умовах.
Цікавий факт! Самиці пітонів відкладають яйця та захищають їх, поки не вилупляться дитинчата. На відміну від них, удави народжують живих дитинчат.
Як полює та що їсть пітон?
Більшість цих змій полюють із засідки, хоча деякі активно шукають їжу. Пітони використовують свій зір, нюх і теплочутливі ямки вздовж губ, щоб знайти свою здобич серед густого листя у темряві. Ці змії мають гострі зуби, якими вони хапають здобич, а потім швидко обертаються навколо неї котушкою зі свого тіла та стискають її до зупинки серця.
Пітони ковтають їжу цілком, зазвичай починаючи з голови. Ці змії мають дуже гнучкий череп завдяки наявності додаткових суглобів і шкіру, яка розтягується на разючу довжину.
Залежно від свого розміру, пітони харчуються великою різноманітністю тварин. Їхній раціон може включати кого-завгодно: від гризунів до ящірок, мавп, свиней, валлабі чи антилоп.
Проте пітони завжди харчуються винятково м’ясом. Майже всі вони у дитинстві їдять гризунів та ящірок, а з віком вже полюють на більшу здобич – зайців, мавп, свиней тощо.
Ці змії допомагають підтримувати рівновагу в екосистемах. Вони можуть ловити та їсти навіть маленьких крокодилів. Типова здобич пітона важить не більш ніж 10-15 кг, хоча бувають і значно більші винятки.
Цікавий факт! Більшість деревних пітонів мають довші зуби, ніж наземні види. Вчені вважають, що так ці змії можуть проникати крізь пір’я птахів, якими вони харчуються найчастіше за все.
Чи небезпечний пітон для людини?
Пітони не отруйні, тому єдина небезпека від них для людини – це інфікований укус. Проте також можуть зустрічатися окремі дуже вередливі особини, що можуть затиснути людину, подібно до будь-якої своєї типової здобичі.
Великі пітони (сітчасті, бірманські) можуть поранити або навіть вбити людей, коли їм загрожує небезпека. Існує декілька повідомлень, що сітчасті пітони нападають на людей, але це рідкісні випадки. Зазвичай це відбувається у разі погроз змії з боки особини, на яку вона нападає у відповідь.
Популяція пітонів та загрози для них
Більшість пітонів розмножується з 4-5 року життя. У сезон парування самиці можуть до пів року витримувати без їжі. Вони здатні відкладати до 100 яєць, біля яких постійно знаходяться, зігріваючи їх теплом свого тіла.
Кількість кладки залежить від певного виду. Окремі види пітонів можуть жити у дикій природі до 30 років, проте більшість з них так довго живе лише у неволі.
Більшість видів пітонів продаються та розводяться як домашні тварини, тому їм не загрожує зникнення. Однак дикі популяції деяких видів вразливі до втрати та знищення їхнього середовища існування. До того ж вони змушені конкурувати за їжу з інвазивними видами.
Більшість видів пітонів класифікуються як ті, що викликають найменше занепокоєння. Проте є декілька видів, які знаходяться під загрозою зникнення або ж є вразливими.