Гекон – маленька нічна ящірка, що зустрічається у всіх теплих частинах світу. Плазуни цього виду існують на Землі щонайменше 50 млн. років. Вони здатні лазити по вертикальних поверхнях та прогулюватися по стелі. Крім того, гекони – єдині ящірки, що мають справжні голосові зв’язки.
Гекон – класифікація та наукова назва
Гекони – лускаті плазуни, що належать до підряду ящірок. Їхня назва походить від індонезійсько-малайського слова, що є транслітерацією звуку, що видає ця тварина.
Гекони є представниками інфраряду Геконоподібні, що налічує 7 родин. Найбільш відомими є:
- справжні гекони, що налічують 850 видів та є найпоширенішою родиною цих тварин;
- диплодактиліни, що поєднують 150 видів, які зустрічаються в Австралії, Новій Зеландії та Новій Каледонії;
- еублефари, що налічують 27 видів, які відрізняються від інших рухомими повіками та відсутністю липких подушечок на лапах.
Вчені знайшли рештки геконів в бурштині, що датується крейдяним періодом. Знайдені екземпляри надзвичайно схожі на тендітних маленьких ящірок, що сьогодні зустрічаються в багатьох частинах світу.
Як виглядає гекон?
В світі існує чимало різновидів геконів, які відрізняються за розмірами, але здебільшого є невеликими ящірками. Тіло карликового гекона становить лише 16-18 мм, а вага – менше 0,2 г. Найбільшим геконом є новозеландський, довжина якого становить до 43 см, а вага – 280 г.
Зазвичай ці маленькі ящірки мають коротке тіло, велику голову та хвіст. Забарвлення у різних видів значно відрізняється. Більшість з них сірі або коричневі. Таке забарвлення дозволяє цим маленьким істотам краще зливатися з камінням, піском та брудом навколо та робить їх менш помітними для хижаків.
Проте леопардовий гекон має яскраво-жовту шкіру, вкриту коричневими плямами. Деякі гекони мають вражаючий електрично синій колір, а чубатий гекон – помаранчевий або червоний. Токайський гекон має тіло, вкрите яскраво-помаранчевими плямами.
Характерні риси зовнішнього вигляду геконів
Шкіра гекона вкрита мільйонами нескінченно малих шипів, схожих на волосся та дуже м’яких на дотик. Ці шипи вловлюють краплі води, які захищають шкіру від пилу та забруднення.
Пальці ніг гекона вкриті мікроскопічними волосками, що звуться «щетинками». Вони діють інакше, ніж ворсинки, що вкривають тіло.
Саме завдяки їхній наявності, гекони здатні легко лазити по вертикальних поверхнях та навіть зручно пересуваються по стелі. Це можливо через те, що щетинки насправді доволі маленькі, щоб активувати молекулярні сили Ван-дер-Ваальса, які й дозволяють такі пересування.
Хвіст в залежності від виду гекона може значно відрізнятися за формою та виглядом. У деяких різновидів він дуже довгий та звужується, у інших – коротший та тупіший або навіть кулястий.
Гекони накопичують жир у своїх хвостах. Таким чином вони мають доступ до калорій, коли джерел їжі бракує. Хвіст у гекона має власний нервовий центр. Саме ця особливість дозволяє йому рухатися самостійно та відновлюватися вже протягом півгодини після відділення від тіла.
Усі види геконів (крім декількох) мають напівпрозорі мембрани, що закривають очі замість повік. Ці ящірки облизують свої очні яблука, щоб зберегти їх чистими. Їхні зіниці вертикальні, а очі можуть бути в 350 разів чутливіші до світла, ніж очі людини.
Гекони також мають складну слухову систему. Вони здатні чути звуки на високих частотах, які інші плазуни не чують.
Цікавий факт! Подібно до інших ящірок, гекон може втрачати свій хвіст, втікаючи від хижаків, та відновлювати його. Також ці плазуни кожні 3-4 місяці вирощують нові зуби (яких приблизно 100 штук).
Поведінка гекона
Хоча ці рептилії не є особливо соціальними тваринами, вони мають складну (у порівнянні з іншими ящірками) голосову систему спілкування. У геконів є справжні голосі зв’язки.
Вони гавкають і цвірінькають, щоб позначити свою територію, залучати партнерів та відлякувати хижаків. Також гекони шиплять і видають високий писк.
Новозеландський гекон має настільки характерне гарчання, що місцеві племена цих островів охрестили його «дияволом у деревах». Мадагаскарський листохвостий гекон попереджує про наявність хижаків голосом, що нагадує дитячий крик.
Ці ящірки також використовують свої хвости для спілкування з іншими геконами. Повільні ворушливі рухи вказують на усвідомлення присутності іншої тварини. Більш енергійні тряски є захисними маневрами, призначеними для відволікання або уникнення хижаків.
Ще одна характерна риса поведінки гекона – хитання головою. Зазвичай такі рухи можна побачити під час годування тварини. Завдяки ним, гекон переміщує їжу з горла до шлунку.
Більшість різновидів геконів ведуть нічний спосіб життя. Вночі вони найактивніше лазять усюди. Крім того, гекони – доволі швидкі та вправні бігуни.
Деякі різновиди здатні розвивати швидкість 0,9 м/с та навіть здатні бігати поверхнею води. Гекони можуть без зусиль піднятися практично на будь-яку вертикальну поверхню завдяки силовому присмоктуванню, що утворюється за рахунок сотень тисяч крихітних волосків на їхніх пальцях.
Різниця між геконом та саламандрою
Основні відмінності між саламандрою та геконом включають їхній розмір, шкіру, раціон, середовище існування та поведінку. Гекони можуть бути дуже схожі на саламандр за формою тіла та забарвленням, але на цьому їхня схожість закінчується.
Гекони – це плазуни, яких налічується понад 1000 видів. Саламандри – земноводні, яких налічується понад 550 видів. Оскільки ці тварини належать до різних класів, то процеси розмноження у них відрізнятимуться.
Де живе гекон? Середовище існування
Гекони процвітають практично в будь-якому середовищі існування. Вони зустрічаються в тропічних лісах, серед гір та пустель, якщо середня температура сягає +22°С. Гекони існують у різноманітних теплих місцях на всіх континентах, крім Антарктиди.
Певні види віддають перевагу конкретному середовищу існування. Наприклад, яскраво-зелений нордлендський гекон мешкає в лісах та чагарниках Нової Зеландії.
Леопардовий гекон з жовтуватою шкірою та чорними цятками добре маскується серед напівпустельної місцевості Пакистану, Індії та Афганістану. Червоно-плямисті токі добре пристосувалися до низинних та підгірських тропічних лісів Південно-Східної Азі, а чорно-плямисті – до скелястих регіонів Китаю та В’єтнаму.
Що їсть гекон?
Ці плазуни переважно комахоїдні. Проте вони також харчуються черв’яками, фруктами та квітковим нектаром.
Листохвості гекони полюбляють ласувати наземними равликами. Великі різновиди цих ящірок здатні полювати на дрібних птахів та гризунів.
Розмноження та життєвий цикл гекона
Самці геконів приваблюють самиць, видаючи чіткі шлюбні звуки та вібруючи хвостом. Більшість цих тварин розмножується шляхом відкладання яєць. Період вагітності може значно відрізнятися залежно від виду.
Наприклад, у леопардового гекону вона триває 16-22 дні, а у гекона-арлекіна – 3-4 роки. При цьому слід зазначити, що 43 ендемічних видів геконів Нової Зеландії народжують живих дитинчат.
Зазвичай самиця гекона відкладає 2 яйця на землю, під камінням та корою дерев. Дитинчата з’являються на світ через 35-90 днів. Самиці відкладають яйця, та більше не виявляють ніякого інтересу до майбутнього потомства.
Більшість новонароджених геконів відрізняються від дорослих особин. Проте вони рухаються, поводяться та реагують на навколишнє середовище так само, як дорослі ящірки.
У дикій природі гекони живуть приблизно 5 років, якщо уникають хижаків. У неволі вони можуть прожити відносно довго. Наприклад, леопардові гекони в домашніх умовах живуть 15-20 років. Також дослідження в Новій Зеландії виявило, що деякі дикі гекони живуть щонайменше 36 років, що значно перевищує середню тривалість життя цих ящірок.
Хижаки та загрози для геконів
До найпоширеніших хижаків геконів належать змії, птахи, павуки, а також коти та собаки. У тропічних лісах на півночі Південної Америки цих ящірок може переслідувати значно менший за них тарантул-голіаф, який використовує проти них свою отруту. До хижих птахів, що полюють на геконів, зазвичай належать яструби та сови.
Загальну популяцію геконів в світі наразі неможливо встановити. Більшість з існуючих видів не перебувають під загрозою зникнення, проте деякі з них охороняються законом.
Наприклад, чубатий гекон Нової Каледонії вважався вимерлим протягом багатьох років після останнього його спостереження в 1866 р. Проте в 1994 р. він був заново відкритий. Два інші рідкісні новокаледонські види цих ящірок знаходяться в списку зникаючих через видобуток корисних копалин, що зменшує їхнє середовище існування.