Ігуана – рід ящірок, які є ендеміками Південної та Центральної Америки. Більшість з них – доволі великі особини, із максимальним розміром до 2-х метрів. Типовим представником є ігуана звичайна, яку нерідко тримають в домашніх умовах.
Ігуана – класифікація та наукова назва
Ігуани – плазуни ряду Лускаті. Ці доволі великі ящірки належать до підряду Ігуаноподібні, родини Ігуанові (Iguanidae). Вони є представниками роду Ігуана (Iguana) та ще відомі як «Справжні ігуани».
За сучасною класифікацією цей рід налічує 3 види. Найбільш відомим серед них та типовим для цього роду є ігуана звичайна або зелена. Її наукова назва – Iguana iguana.
Звичайна ігуана була описана в 1758 р. Вважається, що слово «ігуана» стосовно цих великих ящірок іспанці перейняли від народу таіно, що населяв острови Карибського басейну та був знищений з приходом конкістадорів.
Вперше в літературі ці ящірки згадуються ще в 1553 р. Педро Сьєси де Леона в «Хроніках Перу» розповідав, що «на деревах біля річок зустрічається тварина ігуана – схожа на змію або ж на дуже велику ящірку Іспанії».
Цікавий факт! Індіанці майя вірили, що світ розташований усередині великого будинку, стінами якого є чотири ігуани, що звуться іцам.
Як виглядає ігуана?
Справжні ігуани – одні з найбільших представників родини Ігуанові. Довжина тіла ігуани звичайної сягає до 2-х метрів. Для порівняння пустельна ігуана, що є представником окремого роду, але тієї ж родини, значно менша. Її довжина – лише 35 см.
Дорослі зелені ігуани важать 4-5 кг, хоча окремі особини деяких підвидів можуть сягати до 7-8 кг. Самці зазвичай більші за самиць майже вдвічі. У цих ящірок велика голова та довге і стиснуте з боків тіло з довгими міцними кінцівками.
Карибська зелена ігуана значно менша за розмірами у порівнянні зі звичайною. Довжина тіла у самців сягає 43 см, а вага – до 3,5 кг. Самиці сягають завдовжки 39 см та важать до 2,6 кг.
Деякі види ігуани мають велику круглу луску, що розташована навколо шиї серед менших перекриваючих лусочок. Луски на спині зазвичай товстіші та щільніші і можуть мати різне забарвлення. Її забарвлення у молодих ігуан може змінюватися від зеленого до коричневого.
Ігуани – ящірки, яких складно помітити в їх природному середовищі існування навіть незважаючи на їх значні габарити. Пов’язано це із маскувальним забарвленням.
Види, що мешкають на деревах, мають зелений колір (як звичайна ігуана), через що зливаються із листям. Види, що зустрічаються серед каміння та скелистої місцевості, сірі або сіро-блакитні.
Крім того, кольори деяких ігуан можуть відрізнятися залежно від настрою тварини та її здоров’я, а також температури навколишнього середовища. Їхня шкіра може бути темнішою вранці, коли температура нижча, та ставати блідною з потеплінням.
Темніше забарвлення мають й домінуючі самці. У деяких видів ігуан колір шкіри може ставати більш яскравим під час шлюбного періоду.
Опис ящірки зелена ігуана
Звичайна ігуана має зелений колір шкіри. У молодих особин він яскраво-зелений, а у дорослих – оливково-зелений, але з віком може ставати майже помаранчевим.
Проте у окремих підвидів забарвлення може мати інші відтінки зеленого. На спині також помітні темні смуги зі світлою облямівкою.
Майже третина загальної довжини зеленої ігуани приходиться на тонкий, схожий на батіг, хвіст. Під підборіддям у цих великих ящірок розташований великий горловий мішок. Він найбільш виразний у самців ігуани.
Уздовж спини до кінчика хвоста тягнеться один ряд колючок. На перший погляд вони здаються доволі небезпечними, проте насправді м’які та не можуть нашкодити людині.
Значно небезпечнішими є потужні кігті, що навіть при легкому дотику можуть розірвати шкіру. Проте зелені ігуани ніколи не застосовують їх як засіб агресії.
Поведінка та спосіб життя ігуани
Ці ящірки ведуть денний деревний спосіб життя. Вони мають гострий зір, що дозволяє їм бачити форми, тіні, кольори та рух на великих відстанях. Проте слід зазначити, що вночі він значно погіршується.
Саме завдяки гостроті зору ці ящірки здатні добре орієнтуватися на місцевості та знаходити їжу. Крім того, ігуани спілкуються з іншими представниками свого виду за допомогою візуальних сигналів.
Ігуани в дикій природі рідко б’ються. Лише у випадку, коли їм не вистачає хороших місць для прийняття сонячних ван. Добре прогріті сонцем ділянки мають важливе значення для регулювання температури тіла та процесів травлення у цих ящірок.
Ігуани у разі загрози завмирають, зливаючись з навколишнім середовищем, або ховаються. Також, подібно до інших ящірок, вони можуть відкинути частину хвоста, щоб втекти від хижака. Проте новий хвіст у ігуани відростає протягом року, і вже ніколи не досягає свого початкового розміру.
Ігуани рідко кусаються, лише в цілях самозахисту. Однак, їхні укуси досить болючі для людей. Ігуани не можуть вбити, але здатні поранити своїми гострими зазубреними зубами. У разі нападу вони можуть серйозно поранити обличчя, руки, ноги та щиколотки.
Зелені ігуани нерідко тримаються у якості домашніх тварин. Проте вони не прив’язуються до свого господаря, та спробують втекти, якщо випаде такий шанс. Ці ящірки здатні рухатися зі швидкістю до 33 км/год.
Цікавий факт! Зелена ігуана здатна плавати та добре пірнає. Вона може зістрибнути з дерева на землю з висоти декілька метрів у разі переслідування хижаком, без будь-якої шкоди для себе.
Де живуть ігуани та яке їх середовище існування?
В дикій природі ігуани мешкають в джунглях Центральної та Південної Америки. Також вони зустрічаються на багатьох островах в Карибському морі та Вест-Індії.
Звичайні або зелені ігуани розповсюджені від Мексики до Парагваю та півдня Бразилії. Також вони були завезені до американських штатів (Флориди, Гаваїв, Техасу), де стали інвазивним видом.
Ці великі ящірки зазвичай ведуть деревний спосіб життя. Вони мешкають на верхівках лісових дерев у низинних тропічних лісах. Молоді особини живуть нижче, тоді як зрілі – вище. Життя високо в кронах дерев дозволяє зеленим ігуанам легко засмагати. Вони рідко спускаються на лісову підстилку, хіба що для відкладання яєць.
Найчастіше за все ігуани обирають для життя дерева у дощових лісах поблизу водойм. Таким чином у разі загрози вони можуть завжди пірнути у воду. Крім того, окремі види ігуан можуть бути добре пристосованими до відкритих місцевостей.
Що їсть ящірка ігуана?
Взагалі ігуани – всеїдні ящірки. Проте більшість їх видів в дикій природі харчується переважно рослинною їжею. Ігуани споживають листя, бруньки, квіти та плоди фігових дерев.
Протягом перших двох тижнів життя після вилуплення молоді особини цих ящірок їдять жовток своїх яєць. Також молодим ігуанам потрібна значна кількість білка для нормального росту. Тому вони зазвичай харчуються комахами.
Інколи молоді ігуани можуть споживати безхребетних або невелику кількість падла. Проте зазвичай вони віддають перевагу зеленому листю або стиглим фруктам.
Ігуани використовують свої язики, щоб переміщувати їжу, розкушувати на дрібні шматочки та ковтати їх майже без жування. Старі особини харчуються їжею з високим вмістом кальцію та низьким вмістом фосфору.
У неволі ігуанам потрібні овочі, багаті кальцієм. Їм можна давати буряк, ріпу, капусту, петрушку, люцерну, кольрабі та кульбабки.
Цікавий факт! Температурні коливання мають значний вплив на апетит ігуан. Зазвичай ці ящірки споживають їжу, коли температура навколишнього середовища в межах +25+35°С. Крім того, вони можуть не їсти зовсім, коли скидають шкіру або збираються відкласти яйця.
Розмноження ігуани
Зазвичай сезон розмноження у цих ящірок приходиться на сухий сезон. При цьому самиці контролюють значні території, де облаштовують декілька місць відкладання яєць. Вони демонструють агресивну поведінку, борючись із суперницями за кращі місця.
Самці ігуани змагаються за увагу самиць. Вони хитають головами, висовуючи та втягуючи грудний мішок. Також шлюбні залицяння у самців ігуани проявляються в притисканні та кусанні шиї самиць. Представники деяких видів цих ящірок можуть змінювати свій колір в цей період.
Коли самиця ігуани обирає самця, останній мітить свою територію. Приблизно через 65 днів після спаровування самиця відкладає яйця в обраних нею місцях.
Їхня кількість залежить від зрілості та розміру самої ящірки та від її харчування. В середньому у кожному місці кладки самиця ігуани відкладає 10-30 шкірястих яєць білого або кремового кольору.
Період інкубації триває 90-120 днів. Таким чином малі ящірки з’являються на світ під час вологого сезону. При народженні вони важать менше 14 г, але протягом 3-х років набирають вагу до 910 г.
Зелені ігуани досягають статевої зрілості у віці 3-4 років. Ці ящірки можуть жити 15-20 років, а в домашніх умовах навіть більше, якщо за ними правильно доглядати. Відомо, що вік окремих ігуан в зоопарку сягав до 60 років. Однак в середньому ці плазуни живуть 8 років.
Хижаки та загрози для ігуани
Великі хижі птахи (сови та яструби) можуть нападати на молодих ігуан. Собаки та дикі коти також полюють на цих плазунів. Крім того, люди також можуть ловити ігуан та збирати їхні яйця. Нерідко цих ящірок використовують у якості приманки для крокодилів. Також ігуани можуть ставати здобиччю крокодилів та деяких великих змій (анаконди, удава).
Знищення середовища існування також становить певну загрозу для окремих видів ігуан. Проте в цілому більшість різновидів цих ящірок викликає найменше занепокоєння, оскільки вони доволі поширені в дикій природі.
Для рідкісних видів ігуани (наприклад, блакитної) в зоопарках використовується наступна методика. Яйця цих ящірок інкубуються в приміщенні, а малюки виводяться у великих загонах. Коли ігуани стають достатньо великі, щоб захистити себе, їх випускають в дику природу.
Загальної оцінки популяції ігуан в усьому світі немає. Однак відомо, що цих ящірок на острові Пуерто-Рико налічується приблизно 4 млн., таким чином на кожну людину тут припадає приблизно 2 ігуани.