Вівцебик – величезна травоїдна тварина, яка населяє тундрові простори у найхолодніших куточках світу. Хоча цей арктичний велетень ще зветься мускусним биком, він більш тісно пов’язаний з вівцями та козами, ніж з волами. Завдяки деяким фізичним особливостям, вівцебик може виживати в суворому арктичному кліматі. Проте наразі ці тварини Арктики зустрічаються переважно у заповідниках.
Вівцебик – наукова назва та класифікація
Ovibos moschatus – наукова назва мускусного бика. У перекладі з латину «Ovibos» означає «вівця», а «moschatus» перекладається як «мускус». Народ інупіак, який мешкає на Алясці, називає цих величезних арктичних ссавців «Оомінгмак», що означає «Бородатий».
Мускусний бик – єдиний сучасний представник роду Вівцебики. Він належить до родини Порожнисторогі, підродини Козлові. Існує 2 підвиди цих тварин – ґренландський мускусний бик та вівцебик безплідних земель.
Цікавий факт! Пращури вівцебика існували поруч з мамонтами та волохатими носорігами. На відміну від останніх, мускусний бик вижив.
Як виглядає вівцебик?
Вівцебики мають двошарову кудлату шерсть із довгим темно-коричневим хутром. У деяких тварин цього роду вона настільки темна, що здається майже чорною. Крім того, мускусний бик має шар світлої вовни біля шкіри (ківіут) та верхній шар довгих захисних волосків, що захищають від вологи та вітру.
Подвійне хутро дозволяє вівцебикам виживати в холодному, вітряному середовищі. Верхній шар захисних волосків відштовхує воду, сніг і вітер. Шар ківіуту допомагає вівцебику краще зігріватися при холодах. У теплі літні місяці тварина скидає його, а з настанням зими знов відрощує.
Як самці, так і самиці вівцебика мають два вигнуті роги на голові, проте у перших вони значно більші. Роги з’єднуються між собою, утворюючи надбрівну смугу на маківці, яка у самця більша й товща, ніж у самиці. Крім того, вівцебик має характерний горб у верхній частині спини.
Самці мускусного бика сягають у плечах близько 1,5 м, тоді як самиці – близько 1,2 м. Вага самця вівцебика може сягати 270-410 кг, а самиці – 180-225 кг. Довжина ріг становить близько 75 см.
Вівцебик має чотири міцні копита. Завдяки ним він може розбивати лід та копати сніг, щоб відшукати взимку їжу. Крім того, міцні копита дозволяють мускусному бику ходити по льоду та снігу місяцями, не травмуючи при цьому ноги.
Очі у вівцебика із горизонтальними зіницями. Така конструкція забезпечує захист від сонячного світла, яке відбивається від снігу та льоду. Це дуже важливо, оскільки ці великі травоїдні тварини завжди остерігаються хижаків.
Де живе вівцебик?
Мускусний бик живе в арктичній тундрі цілий рік. Аляска, Ґренландія, Канада, Норвегія, Чукотка – головні місця, де можна зустріти вівцебиків в дикій природі.
Взимку ці тварини переміщуються на висоту, включаючи схили пагорбів, де трохи легше дістати рослинність, бо там менш глибокий сніг. Ранньою весною та протягом літа вівцебики живуть у долинах річок, де шукають їжу біля струмка чи річки.
Вівцебики живуть стадами, в яких в середньому налічується близько 18 особин. Такий спосіб життя дозволяє цим тваринам краще захищатися від хижаків.
Зазвичай вівцебик не є небезпечною твариною. Проте самиця може ставати агресивною у разі загрози для теля. Доволі агресивними стають і самці вівцебика у період розмноження. У іншому випадку вівцебик – пасивна тварина, яка не нападає першою.
Що їсть вівцебик?
Мускусний бик – виключно травоїдна тварина. Його раціон залежить від сезону року та доступності тих чи інших видів рослинності. Влітку вівцебик їсть траву, квіти, різнотрав’я, осоку, пухівку. Взимку до його раціону входять коріння, лишайники та мох.
Вівцебик використовує свої сильні копита, щоб копати крижану землю в пошуках трави та рослин, що ростуть у тундрі. Він накопичує жир у своєму тілі влітку, щоб вижити взимку, коли рослинності не так багато.
Це можна порівняти з тим, як білий ведмідь накопичує жир у тілі. Проте вівцебик не впадає в сплячку.
Хижаки та загрози вівцебику
Вовки – головні природні хижаки вівцебиків. Дорослі мускусні бики набагато більші за цих хижаків і можуть захищатися своїми міцними рогами. Тому зазвичай вовки нападають на телят або старих та немічних волів.
Вовча зграя пересувається по навколишньому середовищу і підстерігає з різних боків стадо вівцебиків. Якщо вовкам вдається змусити стадо рухатися, то далі вони намагаються відокремити від нього теля або старого бика.
Щоб захистити телят, вівцебики утворюють міцне коло навколо них. Дорослий віл може захищатися рогами або брикатися потужними копитами. Вовк, якого вдарить копитом дорослий вівцебик, швидше за все буде серйозно поранений або навіть вбитий.
Відомо, що іноді на вівцебиків нападають бурі та білі ведмеді і росомахи. Крім того, на мускусних биків іноді полюють люди заради м’яса, рогів та ківіута. Проте наразі в деяких регіонах діють закони про захист цих тварин. Крім того, багато з цих ссавців живе у природних заповідниках, де вони охороняються.
Зміна клімату також становить загрозу для вівцебиків, тому що призводить до зниження росту рослинності. Незважаючи на це, мускусні бики поки що мають стабільну популяцію. Їхній природоохоронний статус викликає найменше занепокоєння.
Розмноження вівцебика
Сезон розмноження у вівцебиків починається наприкінці літа та триває до осені. Самці виділяють мускусний запах у період гону, завдяки чому ці тварини й отримали свою назву. Вони змагаються за самок у стаді, кидаючись один на одного та б’ючись рогами.
Іноді самці вівцебика мчать один на одного зі швидкістю до 40 км/год. Згодом один з них виснажується та віддаляється. Хоча такі баталії відбуваються дуже гучно та демонструють прояв сильної агресії цих великих тварин, зазвичай самці не гинуть при цьому та досить рідко мають якісь пошкодження.
Вагітність самиці вівцебика триває близько 8 місяців. У квітні-травні вона народжує лише одне теля, у виключних випадках – двох, проте це дуже рідкісне явище.
Дитинча вівцебика при народженні важить близько 7-9 кг. Проте з кожним днем теля швидко набирає вагу. Телята стоять на ногах і рухаються разом зі стадом вже через годину після народження. Протягом перших 8 місяців вони харчуються молоком матері.
Телята вівцебика відлучаються від матері у віці 10 місяців. Самостійно жити вони починають у віці 2-х років. У дикій природі вівцебик може жити до 20-25 років, але в середньому живе 11-14 років.
Цікавий факт! Теля знаходить мати у стаді за її голосом, тоді як вона впізнає його по запаху.
Популяція вівцебика
Загальна популяція вівцебика становить 133-136 000 дорослих тварин. Приблизно 75,4 тисяч з них мешкає на південно-західних територіях Канади.
На Алясці живе приблизно 3700 дорослих вівцебиків, а у Ґренландії – від 9500 до 12 5000. Ще приблизно 35 тисяч мускусних биків мешкає на арктичних островах. Ці дикі тварини мають стабільну популяцію, яка поки що викликає найменше занепокоєння.