Оса – комаха, що має славу агресивної істоти з болючим укусом. Проте насправді більшість ос є миролюбними. Ці комахи споріднені з бджолами та мурахами, але мають чимало відмінностей від них.
Оса – класифікація та наукова назва
Зазвичай назву «оса» застосовують до кількох родин жалких комах, що найчастіше за все мають чорно-жовте забарвлення. Усі вони належать до ряду Перетинчастокрилі (Hymenoptera), підряду Стебельчасточеревні (Apocrita).
Найбільш відомими родинами є:
- складчастокрилі або справжні оси (Vespidae) – понад 4800 видів;
- оси-блискітки або золоті оси (Chrisididae) – близько 3000 видів;
- оси-павуколови або дорожні оси (Pompilidae) – майже 5000 видів;
- сфециди або риючі оси (Sphecidae) – 7700 видів;
- сколієві (Scoliidae) – понад 500 видів.
Родина справжніх ос налічує 6 підродин, кожна з яких об’єднує чимало родів. Серед останніх найбільш відомим є рід Шершень (Vespa), що належить до підродини Паперові оси.
Походження назви «оса» є доволі цікавим та пов’язаним з особливістю поведінки цих комах. Загалом це слов’янське слово має індоєвропейське коріння.
Вважається, що у своєму початковому значенні воно було пов’язано зі словами «тканина» та «ткач». Поява такої назви зумовлена дивовижним виглядом осиного гнізда, яке наче створене з паперу або тканини. Проте існує й інша версія, за якою слово «оса» є зменшеним варіантом «гострий», що пов’язано з болючим укусом оси та її жалом.
Як виглядає комаха оса?
Чимало різновидів ос, й особливо тих, що належать до справжніх, мають жовті та чорні позначки. Через це забарвлення люди нерідко плутають цих комах з бджолами.
Проте не всі оси мають винятково жовто-чорний колір. Деякі підвиди відрізняються винятковим різнобарвним забарвленням, яке охоплює майже всі кольори. Залежно від певного виду оси можуть бути коричневими, металево-синіми та яскраво-червоними. Найбільш яскраве забарвлення мають представники родини справжніх ос.
Оси зазвичай мають загострений низ черевця та вузьку «талію», яка відокремлює черевце від грудей. На вигляд вони набагато тонше за бджіл. Осине тіло тонке, гладке, із невеликою кількістю волосків.
У більшості різновидів цих комах наявні дві пари вузьких прозорих крил, що дозволяють швидко та маневрено літати. Також оси мають три пари членистих ніжок, що закінчуються кігтиками. Останні дозволяють цим комахам чіплятися за поверхню.
Оси також мають кусаючі ротові апарати та вусики з 12-13 сегментів. Сильні щелепи дозволяють їм подрібнювати частинки деревини, щоб отримати матеріал для будівництва гнізда. Жало мають лише самиці оси. По суті, воно є зміненою структурою для відкладання яєць, яка проколює та вставляє отруту у жертву.
Розмір оси залежно від виду може коливатися від 1,2 до 4,5 см. Деякі з найбільших представників Перетинчастокрилих є поодинокими осами.
Найбільшою у світі є тропічна оса тарантуловий яструб (Pepsis grossa). Вона може сягати 6,8 см завдовжки. До того ж ці дорожні оси мають розмах крил, що становить 11,4 см, та відомі своїм дуже болючим укусом.
Цікавий факт! Оса-кат (Polistes carnifex) має найболючіше жало з усіх видів ос у світі. Вона є різновидом жовтої паперової оси, яка мешкає у Центральній та Південній Америці.
Справжні оси або складчастокрилі (Vespidae)
Ще на початку 20 ст. цю родину поділяли на 3 окремі самостійні родини, до яких належали паперові, квіткові та поодинокі складчастокрилі оси. Проте у 1990-х роках вони були об’єднані в єдину родину Справжні оси. Найбільш відомим у ній є рід Шершень (Vespa).
Представники цієї родини мають смугасте чорно-жовте забарвлення та крила, що складаються вздовж спини. До них належать як поодинокі, так і суспільні (мають матку-королеву та самиць-робітниць) види.
Чимало справжніх ос, які ще відомі як паперові, будують свої гнізда з паперу. Квіткові оси харчуються винятково пилком, тоді як інші різновиди родини Складчастокрилі є хижаками та полюють на різних комах.
Дорожні оси або оси-павуколови (Pompilidae)
Ця родина об’єднує поодиноких паразитоїдних ос, личинки яких розвиваються на павуках, яких і з’їдають. Дорослі особини харчуються пилком та нектаром квітів. До цієї родини належать переважно оси середнього розміру (від 1,5 до 4 см).
Налічується майже 5 тисяч видів дорожніх ос, які об’єднані у 5 підродин та 125 родів. Більшість з них зустрічається у тропічному кліматі. Проте на теренах України також існує понад 50 видів ос-павуколовів. Дорожніми їх звуть через те, що вони ривками повзають по дорогах та ґрунту.
Дорожні оси зустрічаються по всьому світу. При цьому майже 1000 видів мешкає на теренах Палеарктики. Найбільш численні ці оси у тропіках. Також вони доволі поширені у Середній Азії та Закавказзі.
Ще приблизно 35 родів дорожніх зустрічається у Північній Америці та понад 40 родів – в Австралії. На теренах Мексики мешкає 305 різновидів дорожніх ос.
Дорожні оси ведуть переважно поодинокий спосіб життя. Вони риють норки у деревині або ліплять гнізда з глини. Свої яйця ці оси відкладають на паралізованих укусом жала павуків. Деякі з цих ос крадуть здобич в інших різновидів перетинчастокрилих.
Оси-блискітки (Chrisididae)
Інколи цих ос ще звуть золотими. Вони мають дуже яскраве, металеве, переливчасте, часто строкате забарвлення. Зазвичай переважають зелені, червоні та сині барви. Оси-блискітки доволі мініатюрні. Довжина тіла у них – у межах від 2 мм до 2,7 см.
Ці оси не мають розвиненого жала та отруйних залоз. Вони ведуть паразитичний спосіб життя, обираючи як хазяїв бджіл та інших ос. Проте є також один різновид ос-блискіток, що паразитує на певному виді метеликів.
Переважна більшість ос-блискіток зустрічається в Палеарктиці та на теренах Середземномор’я. В Європі налічується 483 види цих ос. Проте науковці вважають, що приблизно 50 європейських різновидів цих комах ще не описані.
Оси-блискітки зустрічаються у Палеарктиці, Афротропіках, Індо-малайській зоні, Австралії, Неарктиці та Неотропіках. На теренах Європи найбільша кількість різновидів цих ос мешкає в Італії (236 видів) та Німеччині (майже 100 видів). Ще близько 100 видів ос-блискіток зустрічається в Індії.
Риючі оси або сфециди (Sphecidae)
Представники цієї родини сягають 2-6 см завдовжки. Вони поширені по всьому світу, переважно у південних регіонах. Ці оси ведуть поодинокий спосіб життя та зазвичай населяють місцевості, де переважає піщаний ґрунт.
Свої гнізда вони будують у піщаних норах, проте деякі різновиди – з глини. Личинки харчуються паралізованою здобиччю, а дорослі особини – винятково нектаром, хоча можуть полювати на комах та павуків.
Найбільш відомим представником риючих ос є сфекс рудуватий (Sphex funerarius). Він має переважно чорне забарвлення та черевце з червоним малюнком. Довжина тіла у нього становить 1,6-3 см. Ці оси поширені у Південній Європі (також зустрічаються на півдні України), Середній Азії та Північній Африці.
Сколієві оси (Scoliidae)
До цієї родини належать переважно великі оси, які ведуть поодинокий спосіб життя. Їхні личинки розвиваються, паразитуючи на пластинчатовусих жуках, яких згодом з’їдають. Дорослі сколієві оси живляться переважно пилком та нектаром.
Окремі види цих ос сягають 4,5 см завдовжки. Загалом довжина тіла у них може варіюватися від 1 до 6 см, тоді як крила у розмаху сягають 10 см.
Найбільшим представником цієї родини на теренах Європи є сколія-гігант, що сягає 4,5 см. Зустрічається вона й на теренах України, де занесена до Червоної книги.
Також в Україні можна побачити сколію степову, що є доволі рідкісним видом, та сколію односмугову. Загалом на українських теренах зустрічається 10 видів ос цієї родини. Взагалі сколієві оси є найбільш поширеними у тропічних та субтропічних регіонах, та лише деякі з них зустрічаються на півночі.
Забарвлення у сколієвих ос може бути темним, синьо-чорним або суцільно чорним, нерідко з рудим чи жовтим малюнком. Тіло у них вкрито довгими та товстими волосками.
Де живе оса?
Оси зустрічаються у різних куточках світу, на всіх континентах, крім Антарктиди. Усі види цих комах будують гнізда, що схожі на бджолині, але зроблені з паперу. Оси створюють свої домівки, пережовуючи деревні волокна до м’якоті за допомогою твердих нижніх щелеп, а потім виділяючи м’якоту у вигляді комірок.
Чорно-білі оси використовують бруд для будівництва своїх гнізд, що виглядають як довгі труби. Підвали, сараї та інші темні та прохолодні приміщення – основні місця, де можна побачити осине гніздо.
У дикій природі оси найчастіше за все зустрічаються на луках, у лісі та на скелях. Вони будують свої гнізда у дуплах старих дерев, під дахом будинків, у садовому компості, на гілках дерев тощо.
Риючі оси (сфециди) мають більш різноманітні звички гніздування. Їхні гнізда можна знайти у деревині та стеблах рослин, а також у глиняних будинках. Дорожні оси будують своє житло у гнилій деревині або ущелинах скель.
Поведінка оси: ТОП-8 цікаві факти
- Оси поділяються на 2 типи: соціальні та поодинокі. Більшість ос надають перевагу життю поодинці, тоді як соціальні оси живуть колоніями до 10 тисяч особин.
- Оси не роблять мед, але, подібно до бджіл, вони допомагають запилювати рослини.
- На відміну від бджіл, оси не створюють стільники, проте їхнє гніздо трохи схоже за структурою, хоча й зроблене не з воску, а з пожованої деревини або багнюки.
- Рій утворюють лише бджоли, проте у разі небезпеки оса може виділяти феромони, які приваблюють інших ос та викликають у них агресію.
- Попри те, що осині соціальні колонії спочатку невеликі, вони можуть налічувати понад 10 тисяч особин у розпал літа.
- Хоча оси-матки не такі плідні, як бджоли, вони можуть відкладати до 100 яєць на день.
- Головна різниця між осами та бджолами полягає у тому, що останні використовують пилок для виготовлення меду та мають товстішу форму тіла, а також гинуть, коли жалять людину.
- Шершні зазвичай більші за інших ос, мають барвистіше забарвлення та утворюють рої над землею.
Що їсть оса?
Ці комахи всеїдні. Подібно до бджіл, оси надають перевагу солодкій їжі, такій як нектар, мед, фрукти, деревний сік та людська їжа. Як і бджоли, перетинчастокрилі часто беруть участь у запиленні рослин у пошуках їжі.
Однак вони також їдять майже всіх шкідників, які завдають шкоди культурам, включаючи коників, попелиць, мух, гусениць та навіть бджіл. Оси знищують багатьох садових шкідників, що робить їх дуже корисними комахами, які сприяють розмноженню фруктів та овочів.
Цікавий факт! У пошуках їжі оси часто відлітають від своїх гнізд на пів кілометра.
Укус оси
У Північній півкулі оси стають найбільш агресивними з серпня по жовтень. Пов’язано це з тим, що саме у цей час змінюється запас їжі, а молоді матки покидають колонію, щоб знайти нових партнерів. У цей час оси найімовірніше за все нападуть на людей.
Ці комахи також випромінюють феромони, коли їм загрожує небезпека. Тому ніколи не слід бити осу після того, як вона ужалила, оскільки це призведе до нападу інших ос.
На відміну від бджіл, оси не гинуть після укусу, оскільки їхні жала не зазубрені та не застрягають у шкірі. Насправді вони можуть атакувати неодноразово.
Більшість людей одужують після укусу оси. Проте ті, у кого алергія на отруту, можуть мати серйозні побічні ефекти, навіть зі смертельними випадками.
Якщо вас ужалила оса, слід промити уражене місце водою з милом, щоб видалити якомога більше отрути. Потім потрібно прикласти лід до рани, щоб зменшити біль та набряк. Однак якщо у вас алергія на ос, то потрібно негайно звернутися до лікаря.
До уваги! Укус бджоли болючий, але не у порівнянні зі звичайними осами, не кажучи вже про різновиди цих комах з дуже болючим жалом.
Оса – розмноження та життєвий цикл
Життєвий цикл оси дещо відрізняється залежно від виду та може мати тривалість від 12 до 22 днів. Шершні мають типовий життєвий цикл, який поділяють чимало інших соціальних ос.
Запліднена матка-королева починає будувати гніздо, яке зазвичай спочатку невелике. Першими на світ з’являються робочі самиці. З досягненням зрілості вони продовжують будувати гніздо, поки матка відкладає яйця та висиджує додаткових робочих особин.
Матки ос можуть відкладати яйця безперервно, створюючи власну колонію. Нові самці у цій колонії розвиваються з незапліднених яєць, які матка відкладає наприкінці літа. Вони спаровуються з новими матками, після чого зазвичай гинуть.
Робочі самиці також починають гинути наприкінці літа та на початку осені. На зимівлю залишаються лише спарені матки. Вони знаходять затишне місце, де залишаються у стані спокою до весни, коли вони відновлять цикл. Більшість маток оси живуть лише один сезон.
Чимало (але не всі) різновидів ос мають кастову систему, яка складається з однієї або кількох маток, кількох трутнів та робочих самиць. Утворені колонії існують в одному або кількох шарах папероподібних клітин, виготовлених із пережованого рослинного матеріалу, змішаного зі слиною та викинутого комахою. У деяких видів ос матки все життя присвячують відкладанню яєць.
Робочі особини годують личинок їжею, що складається з пережованих комах та іншої здобичі, причому особливо улюбленими є гусениці. Восени ці оси будують більші гнізда для нових маток, причому личинки тут отримують більшу кількість їжі.
Водночас старші матки починають відкладати яйця, з яких з’являться самці, а трутні спаровуються з новими матками, які будуть засновниками колоній наступного року. Коли матки-засновниці гинуть, робочі особини починають поводитися нестабільно, поки всі не загинуть на початку зими.
Життєвий цикл поодиноких ос
Поодинокі оси мають значно інший життєвий цикл. Зазвичай самотня самиця спаровується, а потім готує та забезпечує одне або кілька гнізд для свого потомства.
Личинки з’являються на світ та споживають отриману їжу, не виходячи зі своїх комірок. Дорослі особини з’являються з лялечки та зразу шукають пару. Самці більшості видів ос живуть коротше та гинуть після спарювання, тоді як самиця продовжує цикл.
Хижаки та загрози для ос
На ос полюють чимало різних тварин у всьому світі, включаючи птахів, плазунів та амфібій. Принаймні 24 види птахів їдять ос, проте зазвичай вони полюють на поодинокі види цих комах.
Також осами можуть харчуватися інші комахи: богомоли, бабки та навіть інші види ос. Деякі ссавці, такі як миші, щури, скунси, ракуни, борсуки, ласки та росомахи, також ризикують нападати на цих жалючих комах.
До того ж жителі Японії та Лаосу споживають личинки ос, які вважаються делікатесом. Проте оси є доволі поширеними комахами у світі, і вимирання найближчим часом їм не загрожує.