Кукабара – найбільший представник родини Рибалочкові. Ці дивовижні птахи, що є віддаленими родичами рибалочки звичайного, належать до ендеміків фауни Австралії та Нової Гвінеї. За легендами австралійських аборигенів, ранішній спів кукабари слугує сигналом для «небесних людей», які «щоранку запалюють сонце».
Кукабара – класифікація та наукова назва птаха
Кукабара – австралійська пташка, що належить до ряду Сиворакшоподібні, родини Рибалочкові. Вона є представницею підродини Альціонні (Halcyoninae), в якій представляє рід Кукабара (Dacelo).
До останнього належать 4 види: білодзьоба (Dacelo gaudichaud), синьокрила (Dacelo leachii), велика (Dacelo novaeguineae) та аруанська (Dacelo tyro) кукабара. Назва цієї пташки походить від аборигенського словосполучення «Wiradjuri gugubarra», що є пародією на звук кукабари. У перекладі воно означає «сміх».
Крім того, серед аборигенів Австралії цей птах також відомий як «бушменський будильник». Пов’язано це з гучними криками кукабари, що лунають рано-вранці та дуже схожі на дзвоник будильника.
Як виглядає птах кукабара?
У забарвленні тіла кукабари переважають коричневі, білі та кремові відтінки. Навколо очей у цих птахів помітні темно-коричневі смужки. Оперення у кукабари поєднує сірі та чорні барви. У самців на хвості помітні сині плямки.
Завдяки цій колірній гамі, птахи мають чудове маскування у своєму середовищі існування. У разі загрози вони розпушують пір’я, щоб здаватися ще більшими, ніж вони є.
У забарвленні кукабари великої переважають брудно-білі, бурі та сірі відтінки. Завдяки цьому їх легко впізнати серед інших видів цих австралійських пташок.
Впізнаний вигляд синьокрилій кукабарі надає біла голова з коричневими плямами, біле горло, коричнева спина та синє тіло. Хвіст у самців цього виду темно-синій, тоді як у самиць чорний чи з червоно-коричневими смужками.
Аруанська кукабара відрізняється яскраво-синім забарвленням крил та хвоста. Горло та черевце у представників цього виду білі, а голова – чорно-біла з безліччю дрібних плямок.
Кукабара синьокрила
Білодзьоба кукабара має чорну голову, блідо-руде черевце та крила блакитного відтінку. Від інших видів вона відрізняється білим дзьобом. У молодих птахів він має темно-сірий колір. У самців білодзьобої кукабари хвостове оперення синє, а у самиць – руде.
Розміри пташки кукабара
Тіло у кукабари середніх розмірів: у межах 28-47 см – залежно від виду. Важать ці птахи у межах від 140 до 500 г. Найбільшою є кукабара велика. Довжина тіла у неї сягає 39-42 см, а вага у самиць у межах 355-480 г, а у самців – 310-345 г.
Трохи меншою за велику кукабару є синьокрила. Довжина тіла у представників цього виду сягає 42 см, а вага – 310 г. В аруанської кукабари довжина тіла близько 33 см.
Найменшою є кукабара білодзьоба, що сягає лише 28 см завдовжки. Вага у неї сягає близько 140 г. Самиці цих пташок зазвичай важчі за самців. Незалежно від виду, будь-який птах кукабара має велику голову з міцним дзьобом завдовжки до 8-10 см.
Поведінка, спосіб життя та голос кукабари
Ці птахи ведуть осілий спосіб життя. Вони цілий рік живуть на одній території. Під час холодів кукабари збираються у зграї та гріються, щільно притиснувшись одна до одної.
Кукабари – денні пташки. Вони найбільш активні у світлий час доби, а вночі сплять не менш ніж 12 годин. Кукабари літають доволі повільно.
Найчастіше за все цих пташок можна побачити на старих евкаліптах. Проте почути звук кукабари значно простіше, ніж побачити самого птаха. Ці сміхоподібні крики можна почути на світанку та у сутінках.
Голос кукабари нагадує сміх людини. Також у цих пташок існують інші варіації пронизливих звуків. Кукабара видає сміхоподібні крики, щоб позначити свою територію та змусити інших птахів триматися якомога далі від неї.
Де живе птах кукабара?
Ці птахи населяють тропічні ліси та рідколісся на теренах Австралії та Нової Гвінеї. За межами Океанії вони не зустрічаються. Лісові масиви та водно-болотні угіддя – основне середовище існування кукабари.
Кукабара велика має славу одного з найпоширеніших птахів в Австралії. Її загальна популяція, за даними 2002 р., становила понад 57 тисяч особин.
Переважна більшість цих птахів мешкає у східній частині Австралії. Цей вид через свою славу винищувача змій був завезений до багатьох інших регіонів країни, а також до Нової Зеландії. Зазвичай великі кукабари населяють лісові райони та рідколісся, парки та сади.
Синьокрилі кукабари поширені на теренах як Австралії, так і Нової Гвінеї. Найчастіше за все вони населяють відкриті лісові рівнини, мангрові зарості та міські парки.
Білодзьобі кукабари зустрічаються у тропічних лісах Нової Гвінеї. Їх також було помічено на деяких островах поблизу Австралії. Представники цього виду живуть не групами, а поодинці чи окремими парами. Гніздяться вони зазвичай у термітниках.
Аруанська кукабара – ендемік островів Ару. Іноді цей вид зустрічається на півдні Нової Гвінеї. Тропічні ліси, узбережжя боліт та зарості саван – основні місця існування цих пташок.
Кукабари зазвичай використовують для гнізда природні дупла у деревах (зазвичай – евкаліптах). Також ці пташки можуть зариватися у деревні термітники. У цьому випадку їхня оселя являє собою нору у кургані глибиною близько 60 см. Ширина входу у цю «домівку» становить не більш ніж 10 см.
Що їсть птах кукабара?
Кукабара – хижий птах, але на відміну від звичайних рибалочок він не харчується рибою. До його раціону належать змії, великі комахи, ракоподібні, гризуни, жаби, дрібні пташки та пташині яйця. При утримуванні у домашніх умовах цих птахів годують мишами, черв’яками та цвіркунами.
Аруанська кукабара харчується різними безхребетними, знайденими у ґрунті. Основу її раціону складають мурахи, жуки та паличники. Білодзьобі кукабари найчастіше за все полюють на дрібних птахів, а також харчуються пташенятами та яйцями.
Кукабара виглядає свою здобич, сидячи на дереві. Лише-но вона помітить її, то стрімко злітає донизу та захоплює їжу своїм міцним дзьобом.
Кукабара кілька разів б’є свою здобич о гілку, і лише потім з’їдає її. Якщо спіймана їжа занадто мала, то пташка зразу ковтає її цілком. Спійманих змій птах б’є о землю, а вже потім їсть.
Розмноження кукабари
Ці австралійські птахи створюють моногамні пари на все життя. Шлюбний період у них припадає на серпень-січень. Самці та самиці закликають один одного своїми гучними «піснями». Перед спаровуванням самець приносить самиці їжу.
Кукабара відкладає 2-4 яйця. Пташенята з’являються на світ через 25-29 днів. Вигодовують їх обоє батьки. Пташенята нерідко змагаються за їжу, тому виживають лише найсильніші з них.
Батьки годують пташенят протягом місяця. Потім молоді кукабари стають самостійними. Вони можуть ще протягом 4 років жити поряд з батьківським гніздом, допомагаючи батькам вигодовувати наступні покоління. Статевої зрілості молоді кукабари досягають у віці 1 року.
Кукабари щороку линяють наприкінці зими та ранньою весною. У дикій природі ці пташки живуть 15-20 років, а у неволі – значно довше. Точна чисельність популяції всіх кукабар у природі невідома. Проте вона вважається стабільною та не викликає занепокоєння.
Вороги та загрози життю кукабари
Орли, сови, соколи та яструби – головні природні вороги кукабари. Також на цих птахів можуть нападати великі плазуни (зазвичай – пітони та варани).
До інших хижаків, що полюють на кукабару, належать сумчасті куниці, лисиці та домашні кішки. Зазвичай ці тварини нападають на гнізда кукабар та знищують їхні яйця та пташенят.
Проте втрата середовища існування – головна загроза для кукабар. Лісові пожежі в Австралії знищують гнізда цих пташок.
Також кукабари нерідко стають здобиччю браконьєрів, що ловлять цих пташок заради продажу на чорному ринку. Ще ці птахи гинуть від пестицидів, якими травлять гризунів.