Шилодзьобка чи чоботар – один з найвишуканих куликів у світі. Повільно крокуючи по воді та оглядаючись по боках, ця чорно-біла пташка нагадує справжнього аристократа, що прогулюється своїми володіннями.
Шилодзьобка чи чоботар – класифікація та наукова назва
Шилодзьобка чи чоботар – невелика пташка ряду Сивкоподібні. Цей різновид куликів належить до родини Чоботареві (Recurvirostridae).
Остання об’єднує 3 роди прибережних птахів, до яких належать: кулик-довгоніг та кулик-довгоніг австралійський, а також чоботар (Recurvirostra). Перший з них має 6 видів, тоді як другий – лише один, ендемічний для Південної Австралії.
Чоботар американський
Рід Чоботар об’єднує 4 види. До них належать чоботар американський, гірський, австралійський та синьоногий. Останній також відомий як шилодзьобка зустрічається і на теренах України.
Наукова назва чоботаря синьоногого чи шилодзьобки – Recurvirostra avosetta. Вона підкреслює особливу будову дзьоба пташки та має значення «навпаки викривлений».
Як виглядає шилодзьобка чи чоботар синьоногий?
Унікальний вигляд шилодзьобці надає надзвичайно тонкий довгий дзьоб, зігнутий догори. Він нагадує шило, звідки й виникла назва птаха. З цієї ж причини пташка також відома як чоботар, а німці звуть її шаблекрилом.
Шилодзьобка порівняно великий кулик. Довжина тіла у цієї пташки сягає 40-47 см, а вага – до 350 г.
Зовні чоботар доволі схожий на свого найближчого родича – кулика-довгонога, але за габаритами більший за нього. Особливо це помітно, коли птах розпрямляє крила, розмах яких сягає 77 см.
Здалека пташка нагадує мартина. Роздивившись її поблизу, можна помітити суттєві відмінності у зовнішньому вигляді. Чоботар відрізняється доволі специфічною формою дзьоба. Він у нього вигнутий догори, а не вниз, що відрізняє птаха від серподзьоба.
Крім того, чоботарі, подібно до інших куликів, мають довгі ноги-ходулі. Проте цю особливість складно помітити, коли птах знаходиться у воді чи присідає на суші. Літає шилодзьобка з витягнутими далеко назад лапами. Через це її у польоті можна сплутати з крабоїдом.
Взагалі у межах свого ареалу поширення чоботар не схожий на жодного іншого птаха. Майже все тіло у цього кулика біле. Лише на голові помітна подоба чорної шапинки, що прикриває і потилицю, і задню частину шиї.
На крилах серед білого оперення також помітні темні поперечні смуги. Хвіст у шилодзьобки короткий, прямий та майже непомітний. Довгі ноги мають сірувато-блакитний відтінок. На лапках є водоплавні перетинки.
За забарвленням та габаритами самці та самиці виглядають майже однаково. Лише при уважному розгляданні можна помітити, що у самиць трохи світліша основа дзьоба, а біля очей є біла облямівка. У молодих особин темні частини тіла зазвичай мають брудно-бурий відтінок. Лише на другий рік життя вони набувають чорного кольору.
Поведінка та спосіб життя пташки чоботар
Ці пташки гніздяться окремими парами, утворюючи при цьому великі колонії від 10 до 70 пар. Поодинокі гнізда зустрічаються зрідка. Зазвичай ці пташки створюють свої гнізда поряд з колоніями інших куликів, мартинів та крячок.
Якщо сусідів небагато, то шилодзьобки облаштовують свої гнізда на відстані 1 м один від одного. Якщо птахів поблизу дуже багато, то ця дистанція скорочується до 20-30 см.
Справжніх гнізд чоботарі не будують. Їхнє гніздо – це невелика ямка глибиною до 6 см, вирита у піску чи іншому ґрунті серед заростей низькорослої рослинності. У замулених бухтах ці пташки створюють для відкладання яєць конусоподібну споруду з мулу заввишки 7-10 см.
Шилодзьобки завжди гніздяться на відкритих просторах. Вони ніколи і нічим не прикривають свої гнізда. Тому виявити їхню оселю дуже легко як людині, так і природним ворогам цих пташок.
Шилодзьобка чи чоботар – перелітний птах. Зграї до міграції починають формуватися ще у липні-серпні. До жовтня ці пташки вже відлітають на зимівлю. Під час міграцій вони тримаються групами по 5-30 особин, але у місцях відпочинку зупиняються великими зграями.
Узбережжям ці птахи переміщуються швидше, ніж у водоймі, де при кожному кроці виймають ногу з води. Шилодзьобки активні лише вдень. Найбільше часу вони проводять за пошуком їжі.
Голос у чоботаря (шилодзьобки) дзвінкий та мелодійний. Ці кулики видають жалісні короткі, але часто повторювальні крики «клі-і-клі». У разі загрози життю вони різко та пронизливо кричать, як мартини.
Де живе шилодзьобка чи чоботар?
Ареал поширення цих куликів охоплює декілька кліматичних зон. Шилодзьобки живуть на узбережжі Атлантики, у степах та пустелях Центральної Азії, у тропіках та субтропіках на півдні та сході Африки.
Найбільш поширені чоботарі синьоногі на морському узбережжі у прибалтійських країнах та Середземномор’ї. Крім того, вони зустрічаються на Атлантичному узбережжі Європи – від Піренеїв до півдня Швеції.
Шилодзьобка в Україні поширена переважно на узбережжі Чорного та Азовського морів. Її можна побачити від Дунаю до сходу Приазов’я. Дельта Дунаю, озера півдня Одещини, мілководні затоки Херсонщини, піщані коси Азовського моря – найтиповіші місця існування кулика чоботар в Україні.
У багатьох європейських та азійських країнах ці кулики гніздяться на узбережжі внутрішніх солоних озер. Наприклад, у Криму чимала популяція шилодзьобки мешкає поблизу Кояшського озера.
У сезон гніздування чоботарі синьоногі гніздяться на пологих берегах неглибоких солоних чи солонуватих озер. Цих пташок також можна помітити у замулених морських бухтах, на солончакових болотах та лиманах, серед мілководних солоних озер, у сезонних розливах у савані.
Поза сезоном розмноження вони дотримуються аналогічних місць існування. Крім того, ці птахи можуть зустрічатися у дельтах річок, на березі ставків, у лагунах та на піщаних морських пляжах.
Європейські популяції на зиму мігрують до Африки, рідше – до Азії. Популяції шилодзьобок, що мешкають у теплих регіонах, відрізняються осілим способом життя.
Чоботар австралійський є ендеміком Австралії, тоді як американський – поширений у Північній Америці. Гірський чоботар живе на болотах та високогірних неглибоких озерах чи вологих луках на висоті понад 3100 м. Зустрічається він переважно в Андах на теренах багатьох країн Південної Америки.
Як полює та що їсть шилодзьобка чи чоботар?
Ці кулики харчуються переважно дрібними водними безхребетними та різними комахами, що зустрічаються у водоймі та на узбережжі. Найчастіше за все чоботарі полюють за дрібними молюсками, жуками, бокоплавами та ракоподібними.
Дуже рідко шилодзьобки споживають насіння рдесника та іншої водної рослинності. Зазвичай ці кулики знаходять їжу напомацки, за допомогою свого довгого дзьоба.
За шилодзьобкою доволі цікаво спостерігати, коли вона бігає узбережжям у пошуках здобичі. Птах витягує шию та притискається тілом до поверхні землі. Іноді він підгинає ноги та припадає до піску так, наче молиться.
Шилодзьобка вправно плаває та пірнає. Тому найчастіше за все вона полює у водоймі. Нерідко чоботар по шию заходить у воду та, зануривши дзьоб під воду, шукає свою здобич.
Птах також може ходити мілководдям, помахувати дзьобом по боках та періодично занурювати його у воду чи мул. Трохи рідше шилодзьобка здобуває їжу на плаву, пірнаючи під воду, як качки.
Розмноження птаха синьоногий чоботар
Шилодзьобки – моногамні птахи. Розмножуються вони раз на рік, починаючи з другого року життя.
Пари зазвичай формуються майже зразу після повернення до місць гніздування з зимівлі. Залежно від ареалу поширення сезон розмноження може тривати від кінця березня до травня.
Чоботарі не мають яскравих шлюбних ритуалів. Самці можуть підкидувати травинки дзьобом та бризкатися водою, трясучи при цьому головою.
Крім того, у шлюбний період шилодзьобки можуть виконувати дивний груповий танок. Вони утворюють подобу хороводу, ставши у коло та опустивши голови так, щоб їхні дзьоби збігалися у центрі. З боку це виглядає так, наче птахи збираються влаштувати масову бійку.
Перед спаровуванням самець шилодзьобки чистить у воді своє пір’я. Самиця спостерігає за ним, схилившись вперед та витягнувши шию. Після спаровування пташки деякий час плавають поряд, пліч-о-пліч.
Потім вони починають створювати гніздо, де самиця відкладає 3-5 яєць. Обоє батьки почергово висиджують їх протягом 23-25 днів. При цьому пташки активно атакують будь-кого, хто наближається до їхнього гнізда.
Пташенята шилодзьобки з’являються на світ вкритими пухом піщано-жовтого відтінку з темними відмітинами. Вже за кілька годин після народження вони самостійно покидають гніздо.
Батьки закликають їх до води, де пташенята вже самостійно можуть спіймати свою першу здобич. Дзьоб у них, на відміну від дорослих птахів, м’який, короткий та прямий.
Тому їх здобиччю стають лише дрібні комахи, що потрапляють у поле зору. Обидва батьки дбайливо підгодовують своє потомство.
Приблизно за 1,5 місяця пташенята вже можуть самі літати. З цього моменту вони починають власне самостійне життя. Молоді птахи зазвичай об’єднуються в окремі зграї та разом кочують у пошуках їжі.
Загрози синьоногим чоботарям та чисельність їх популяції
Шилодзьобка – дуже обережний птах. Вона уникає контакту з людьми, але під час міграцій нерідко стає жертвою мисливців-браконьєрів. Осушення солоних водойм – одна з головних причин зниження чисельності шилодзьобок у природі.
Найчастіше за все страждає потомство цих птахів. Гнізда чоботарів часто руйнують ворони та мартини. Пташенята, які ще не можуть літати, нерідко гинуть під копитами корів. Дорослі птахи можуть стати здобиччю очеретяного луня.
Тривалість життя шилодзьобки у дикій природі становить від 10 до 20 років. Відомий максимум становив майже 28 років. Попри безліч загроз, популяція чоботарів загалом у світі залишається доволі численною.
Чисельність шилодзьобок в Європі сягає від 38 до 57 тисяч пар, що становить майже половину від їх загальної кількості у світі. Українська популяція цих пташок становить від 5 до 7 тисяч гніздових пар. З 1990-х років чисельність чоботарів в Україні значно зменшилася через втрату їхньому середовищі існування.